Читати книгу - "Мед з дікалоном"

Я мимоволі усміхнувся до монітора. Вредне дівчисько. Мабуть, жує свою жуйку і теж усміхається до свого монітора. Цікаво, напевно, ці флюїди якось передаються через комп'ютерні чіпи, кабелі, хаби, оптоволокно, супутники. Дивно, але часом відчуваєш якусь симпатію до людини, навіть не знаючи, хто вона, скільки років, яка на вигляд. Trinity — комп'ютерна бунтарка, що повстала разом зі жменькою таких самих божевільних проти всесильної Матриці.

А я хто в цій грі? Один із агентів Смітів, незчисленних і всюдисущих, гвинтик системи, одна зі складових Матриці?

Либонь, ні, я не схожий на елегантного і незнищенного Сміта. Окуляри ношу, щоправда не чорні, а звичайні, мінус п'ять діоптрій, маю черевце і ходжу в пом'ятому костюмі та краватці з плямою. Але я теж незнищенний. Якщо потраплю під авто чи раптом зупиниться серденько (а воно вже вряди-годи дає про себе знати) — Sarmat, Юнона, Кіт, Pravoslavnyi, Zaporozhets, Russ, Lusiya, Petropavlovsk, Даша залишаться жити. Прийде хтось схожий на мене — в м'ятому костюмі, можливо, в окулярах. Я не агент Сміт, я безсмертний і неспалимий капітан держбезпеки, я частина новітньої Матриці, створеної Конторою.

Телефонний дзвінок перервав роздуми.

— Операторе, притримайте Trinity, нам потрібно її вирахувати. Вона створює проблему.

Та Trinity вже вийшла з форуму. Вже прийшла наступна зміна, і я швидко передав справи.

Була восьма ранку, люди поспішали на роботу. Створює проблему? В перекладі з конторської говірки на людську мову це означає, що її шукатимуть ліквідатори. Вони вб'ють це вредне дівчисько. Не з пістолета з глушником, це лише у фільмах. Скинуть під поїзд, викинуть із вікна, організують пожежу. Ліквідатори винахідливі. Зрештою, навіщо все це мені? Яке мені діло до людини під ніком Trinity?

Та шефи з контори помилилися, помилилися небезпечно. Старенький кумедний парадокс — якщо цирульник голить лише тих, хто не голиться сам, тоді хто голить самого цирульника? Не можна мурувати стіну у чужих мізках, якщо вона є у твоїй голові. Матриця недосконала...

В інтернет-кафе сиділо кілька школярів, що вирішили прогуляти заняття, і завзято мочили з великих шот-ґанів якихось потворних монстрів. Ці примітивні світи з похмурими, захляпаними кров'ю стінами нескінченних коридорів, дверима, де завжди причаїться якась цифрова примара, притягують дітлашню. Усе просто: є лише «Я» — грізний і нещадний, до зубів озброєний мен із квадратною щелепою і маленькими очицями, та дуже хоробрі й не вельми кмітливі вороги-монстри, що самі лізуть під вогонь футуристичного мега-ґана. Якщо тебе вбили — зчитався з останнього пройденого епізоду. Простенька і наївна симуляція реальності, де ти не гвинтик системи, а вісь Усесвіту.

Відірвіться на мить від своїх моніторів, дітки, озирніться. Ось я, літній дядечко в окулярах, із червоними від нічних сидінь за монітором очима,— справжній комп'ютерний монстр, підступна почвара, що руйнує вашу свідомість, отруює мозок. Мене не вб'єш цими пукалками, я, як кіплінгівський удав Каа, паралізую вашу волю — ви чуєте мене, бандерлоги?

Щоб не реєструватися в журналі, помахав перед носом адміна червоним посвідченням із золототисненим логотипом Контори.

Я швидко створив поштову скриньку на безкоштовному сервісі й залишив коротке повідомлення.

> Trinity, ти в небезпеці. Напиши мені на мейл mailto:[email protected]. Потрібно терміново зустрітися.

Я навіть не сподівався, та Trinity відповіла. Чому? Це ж не розумно. Може, це мене перевіряє Контора? Ні, навряд... Просто Trinity ще дитина. Хоч і дуже розумна, просунута, та дитина...

Дома дістав із тайника чистий бланк паспорта — колись була нагода, лишив собі про всяк випадок. Ледве знайшов пістолет поміж постільної білизни. Зрештою проти ліквідаторів у мене жодних шансів, та коли він у кишені — відчуваєш себе крутим.

«Любий, це у тебе пістолет, чи ти просто радий мене бачити?»

Ні, вона цього кіна, напевно, не бачила — надто юна. А шкода...

Він пройшов кілька зайвих кварталів, змінив два автобусні маршрути. Хвоста ніби немає. Ніякий бовдур не розглядав манекенів у вітринах крамниць із жіночим одягом, ніхто не читав газет на лавочках, ніяких підозрілих парочок. Він знав цих трудівників невидимого фронту — сірих, без жодних проявів індивідуальності, примітних своєю середньостатистичністю клонів системи. Та наче все чисто...

Мила коротко підстрижена дівчинка-студентка чекала на нього за столиком у літньому кафе. Він уявляв її іншою — демонстративно-андеграундною, пірсингованою, нахабною. Дивно, інтернетівські ніки майже ніколи не схожі на їхніх живих власників, вони живуть у мережі своїм окремим, незалежним життям. Він підсів до неї:

— Я — tovaristch-major.

Вона здивовано глянула на нього. Мабуть, теж уявляла зовсім іншим — молодшим, привабливішим.

— Trinity, мовчи і слухай. Тебе мають ліквідувати. Навіть коли ти заляжеш на дно й не виходитимеш у мережу — все одно з часом вирахують. Вони аналізуватимуть трафік провайдерів. Якщо вдасться, зламають закордонні сервери. Анонімні проксі, TOR та інші подібні системи є надійними лише до пори до часу. Тобі потрібно тікати з країни.

Вона принишкла — дійсно злякалася.

— Ви з Контори?

— Так, я офіцер держбезпеки,— відповів він і на хвилю задумався.— Trinity, мені потрібен твій логін і пароль.

— Навіщо? — запитала вона.