Читати книгу - "Амба. Том 1. Втеча"

– Про що замислився?

Замполіт не помітив, звідки з’явився підполковник. Не зрозумів і про що запитує – думки далеко і в часі, і в просторі.

– Ти що – захворів, Філософе? – Начальник табору уважно вдивлявся в замполіта. – Дивись – навіть баньки посіріли, с-се-ер!

– Здоровий. Усе нормально, – відгукнувся майор, не знаючи, радіти чи журитися, коли від начальства тхне «сугрівом».

«Для ясності думки, бадьорості та підтримки належної температури в негоду», – зазвичай пояснював господар зони. А Інженером людських душ або Філософом Кроксворд називав його, коли перебував у гарному настрої, коли був задоволений собою, як задоволений стрілець, котрий уцілив у десятку, загнав кулю в самісінький центр мішені, не сумніваючись: краще вистрелити неможливо.

– Кажеш, здоровий – це добре. Значить, усе мислиш, Філософе. Хочеш збагнути душі наших учених. Дивись, довбешка опухне. Пішли-но посидимо на вивертні – час псинам перепочити…

Чоловіки відійшли від машини, перетнули просіку і присіли в робочій зоні на повалене дерево, яке відкотилося до сосни. Тут під густою кроною менше дошкуляв дощ. Тихе й монотонне шелестіння іноді порушував собачий гавкіт, поодинокі постріли й уривисті, лайливі команди.

– Чудово! Хай йому дідько – сил немає, як гарно. Такий вечір: спека спала – не холодно, комарі і мошкара принишкли.

А небо?! – підполковник підштовхнув у плече майора, повів рукою над головою. – Ти поглянь, Філософе, зірки, наче в Бухарі, а місяць – книжку читай. Якби наші «вчені» не затіяли «екскримент» – не бачити нам усієї цієї краси. Сидів би в кабінеті та гортав прибиті пилюкою формуляри, вишукуючи під лупою незнайдені чесноти наших учених мужів. Сам поміркуй – замість свіжого повітря – сидіти з лупою…

Усім тулубом розвернувся начальник табору до замполіта й нестримно зареготав. Він любив грати словами. При вдалому каламбурі роздобріла плоть ходила ходором, сіро-тьмяні очі волого блищали, палахкотіли пустотливою веселістю. Демонстративно змахнувши з кашкета воду, підполковник продовжував тим же доброзичливо-мрійливим тоном:

– Так розгодинило! Сонце ж яке ласкаве! Не завадив би дощичок… Нашим «ученим мужам» дощичок о-ой як потрібен. Як думаєш, Філософе, вдало пройде екскримент. Життя – штука складна, часто після експерименту залишаються одні екскременти. – Начальник табору знову зареготав від свого каламбуру і в тій же манері продовжував: – Як би «екскримент» не завершився, а через день-другий в інстанцію доведеться доповідати. Думаю, нас похвалять. Правий Проф: за таку роботу наш НДІ, мабуть, прославлять на всю країну. Так що пора готувати в гімнастерках дірочки під нагороди, щоб без затримки й навиліт пройшли дев’ять грамів. Шкода, лишилися Лаврентія Павловича – той швидкий був на свинцеві нагороди. Сам знаєш… Але ти, Філософе, не хвилюйся: якщо не вагому нагороду, то премію або позачергову відпустку підпишуть. Ти тільки подивись, який континент підібрався! Про Профа і Маестро не кажу – дуже пошановані й заслужені люди! Я про молодь. Твій улюбленець – Амба, – підполковник винувато крутнув головою, затим додав: – Пробач, Філософе, не Амба – Макарчик. Це ж молодий Геній! Титан! Незабаром Тигру, тобто, вибач, – Булаха переплюне. Усвідомив свою помилку, що не виписав тайговику закордонне відрядження. Нічого йому робити в нашому НДІ. Винний… Каюся… Ти поглянь, як дослід чисто поставили! – усім НДІ слід не віднайдемо. Не вчені – циркачі. Фокусники. Артисти кіно… Та який там театр або кіно, Ігор Кіо[24] подібне не вигадає. Уже на що Бугров зі своїм Барсом – фахівці, а тут Лютий зовсім не лютий – февраль, а вже якщо й не північний февраль, то лютий Південної півкулі, де в лютому февралі розпал літа…

Останнє речення начальник табору вимовив одним подихом і, певно, від браку повітря похлинувся, а перепочивши, довго й задоволено бурмотів, трясся тілом масивним, але несподівано затих, знову струсив із кашкета воду й зазирнув в очі майору. Якщо і сьогоднішня втеча не навчить, доведеться просити іншого замполіта. З таким м’якотілим не спрацюватися. Сам же згоден: у таборі злодії, поліцаї, зрадники. Той же Амба – двох пришив. Разом формуляр переглядали.

– Хитрун, бродяга, твій улюбленець. З етапом прийшов, оченята – вода джерельна. Голосок тремтить від болю. Душа за вождя, бачите, страждає. Повірив. Мене, вовчиська битого, шмаркач обкрутив круг пальця. Подумав тоді, якщо і через п’ять тижнів болить, – наша людина. У житті кожен оступитися може. Виправиться, якщо за дрібницю до нас у НДІ потрапив. Потім зазирнув у формуляр й оторопів: наш ясноокий по мокрому тягне. Та не одного пришив – двох. Тут перша крапля сумніву в тім’ячко клюнула. Та знову помилився. І знаєш, чим узяв щеня? Ні до блатарів, ні до враженят не тулився. Тихий. Сумирний. А ішачив, сам знаєш, наче бульдозер. Плинув час, але так і не знав, у який реєстр мовчуна записати, доки в «льодовому побоїщі» наше дитятко невинне за Сріблосивенького не вступилося. Кулаки висвітили хлоп’ягу краще, ніж рентген.

Ну а тепер сам бачиш, Філософе, до яких висот наш кандидат наук дійшов. Який експеримент придумав! Геніальний підрив – кращі вчені слід не візьмуть. Нутром відчуваю, Амба екскримент розробив. Зачепив честь усієї професури. Бугров у захваті від такого досліду. Обіцяв особисто з Барсом долучитися. Про Сержантика – говорити не доводиться. Сержантик із Лютею по-чорному ішачать… Доведеться після екскрименту підвищувати артистів у званні. Особисто відведу в «палац» і відпарю за вищим розрядом. Докторську ди-сертацію всім присвою…

А Тигра?! Згоден, папери нічого не покажуть. Може, з Тигрою що й не так, перегнув хтось палицю. Але такий кого хочеш допече. Ось що утнув у таборі – такого важкого не зустрічав, хоча різних довелося побачити