Книги Українською Мовою » 💛 Езотерика » Прекрасна одержимість 📚 - Українською

Читати книгу - "Прекрасна одержимість"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Прекрасна одержимість" автора Ллойд К. Дуґлас. Жанр книги: 💛 Езотерика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 91
Перейти на сторінку:
лампами; але вони були розташовані не в тій черзі, як у його шафці!

Він зосередив усі свої зусилля, щоб змалювати в уяві ту ілюзорну лампову коробку, і напруження пробудило його свідомість.

Відкинувши набік постіль, він вистрибнув з ліжка, облитий потом, тремтячи так, що ледве стояв на ногах. Годину він сидів за столом, малюючи креслення ще одного експериментального плетива своїх ламп. Він не міг позбутися враження, що перебував на межі відкриття. Дивне відчуття екзальтації огорнуло його.

Механічно вдягнувшись для вулиці, він вийшов у покинутий вестибюль і помчав надвір. Він ішов миля за милею, не знаючи і не цікавлячись, куди насправді йде; ішов довгими кроками, не бачачи нічого; донесхочу насичений дивовижним досвідом, що досі приставав до нього, наче одіж… Коли благословилося на світ, він зрозумів, що опинився на поромній пристані.

Повернувшись до готелю, він викупався, поснідав і поїхав в авто до залізничної станції. Замовивши купе, ліг у ліжко і проспав без снів цілісінький день. Прокинувшись у темряві, він певний час не міг пригадати, де опинився. Тоді прийшов спогад, і широкий усміх зацвів на його лиці. Чудне відчуття сили пройняло його. Він засміявся, згадавши Рандольфа. Рандольф теж сміявся. Трава йому видавалася зеленішою; усі звуки мажорними; кожне відчуття інтенсивнішим. Він сміявся так, як сміявся Рандольф.

– І колись я вважав його божевільним!

Він сидів на краєчку полиці і пильно вдивлявся в блискучі стіни свого купе з червоного дерева, широко розплющивши очі з подиву, яким пройняло його це приємне самозаглиблення. Він засміявся.

– І колись я думав, що Гадсон божевільний!

Стукіт вагонів на стику рейок, дзенькіт ланцюгів і виття залізних коліс, що страждали на крутобокому повороті, спинили цю чарівну рапсодію. Звук власного сміху далі відлунював у його мозку. Він незграбно потер зап’ястям чоло і ковтнув повітря пересохлим горлом.

– Мій Боже! – застогнав він. – Напевне, я сходжу з розуму!

XIV

За тиждень Молодий Меррік переконався, що коли починаєш підозрювати себе в потьмаренні розуму, то психічний розлад починає живитися з самого себе.

Хворобливо самозаглиблений, він перебільшував вагомість своїх вишуканих манер, ловив себе на тому, що робив речі автоматично, і запитував себе, що ще міг вчинити, про це не пам’ятаючи.

І тоді, упродовж двох годин одного п’ятничного ранку Пайл сказав йому: "Ти сам не при собі цими днями. Щось тебе тривожить?" Вотсон зауважив: "Я наглядатиму за пацієнткою Вібер. Вона думає собі, що ти ще надто молодий. Звісно, це нісенітниця, але ми мусимо виявити поблажливість…" Ненсі Ешфордл спитала: "Що трапилося Боббі? Утомився?"

Отже, питання вирішено. Опівдні він сказав Пайлові, що їде в село на кілька тижнів. Після обіду він взявся розбирати свою невеличку лабораторію, скориставшись допомогою санітара, який пакував устаткування в коробки. Спершу він мав намір покласти ці речі на зберігання у своєму покої поряд з шпиталем. Добре поміркувавши, він відправив все до Виндимеру. Можливо, він захоче розважитися, якщо час минатиме довго.

Фермери уздовж дороги при озері Сагінак звикли до того, що високий, стрункий хлопець, у спортивних штанях і білому светрі хутко ходив по шосе; дізналися, хто він такий; самовдоволено міркували про причину його дозвілля. В одній розповіді йшлося про те, що його вигнали зі шпиталю за пияцтво, в иншій – що він вирішив покинути медицину і ледарювати. Меґс, цікавість якого сягнула тієї стадії інтенсивности, що змушує стратити або спокій, або розум, наважився спитати в Боббі, чому він повернувся додому, і дістав відповідь, що його молодий хазяїн одужує після "легкого дотику прокази".

Старий Ніколас відчутно постарів за той перший тиждень і галантно приховував, свою заклопотаність, однак той добрий намір тільки примножив тривоги внука. Надмірна самотність старого сердила його. Він докоряв собі за необережні зауваги, які мали на меті лише одне: побачити наскільки сміховинно далеко може зайти його дідусь тільки для того, щоб погодитися з його нісенітницями.

– Думаю, міг би переконати його, що хмара подібна до верблюда, – думав Боббі, – а тоді доказати, що сам нагадую яструба.

Минуло понад два тижні, перш ніж у нього з’явилося хоча б якесь бажання монтувати свою лабораторію. Якимось способом вона була пов’язана з його психічним розладом, і сама згадка про нього проймала його огидою. Одного ранку, снідаючи, він згарячу оголосив, що хотів би використати кімнату на горищі під лабораторію.

Ніколас був у захваті. Теслі, водогінники та електрики прибули в будинок ще до обіду, вислуховуючи накази молодого науковця, який, очевидно, добре знав, чого хоче, здивувавши їх широтою своєї практичної обізнаности в їхній професії.

Того дня за вечерею Боббі був більше схожий на себе, ніж у будь-який инший час, відколи повернувся додому.

Фермери, що жили поблизу шосе, сумували за ним; гадали, що його відпочинок завершився, або що його викликали до шпиталю, або що він поїхав "женихатися в чужі краї".

Старий Ніколас хвилювався тепер про нього більше, ніж будь-коли; боявся, що довге ув'язнення на горищі завдасть йому шкоди. Боббі рідко сходив на нижній поверх. Їжу переважно передавали нагору, і його страви лишалися майже непочатими так само часто, як і ні.

* * *

Це сталося в четвер приблизно о дев’ятій. Світло в лабораторії горіло в середу цілу ніч. Боббі виснажився до краю і відростив триденну бороду. Меґс спробував відчинити двері, однак вони були замкнені; постукавши, він почув, як його просять піти геть.

Тримаючи в руці невеликий ніж,

1 ... 62 63 64 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прекрасна одержимість», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прекрасна одержимість"