Читати книгу - "Зірки Егера"

Раптом попереду почувся гомін. Почулися дикі крики, коні схарапудились. У всіх ніби шиї звело: всі втупились у фортецю.

Гергей і собі глянув туди.

Над брамою Будайського замку майоріли три стяги з кінськими хвостами. Бунчуки висіли також на церкві й вежах. А біля воріт фортеці замість угорської варти вже стояли турки з алебардами.

— Пропала Буда! — крикнув хтось замогильним голосом.

І як вітер трусить дерева, так потряс цей вигук угорців.

Це закричав Цецеї.

Всі зблідли, але ніхто не відгукнувся. Мовчанка зробилася ще нестерпнішою, коли з дзвіниці храму Богородиці долинуло протяжне завивання муедзина[35]:

— Аллаху акбар... Ашшарду анна ле іллахі іллаллах[36].

Гергей і частина загону витязів повернули коней і поскакали назад, до турецького табору.

— Де наші вельможі? Нас підло зрадили!

Однак біля султанового шатра дорогу їм загородили бостанджі в червоних шапках.

— Нам конче треба туди! — загорлав Мекчеї, задихаючись від люті.— Або викличте наших панів!

Бостанджі не відповідали. Вони стояли непорушно, тримаючи в руках списи.

Гергей крикнув їм турецькою мовою.

— Покличте Балінта Терека!

— Не можна! — відповіли бостанджі.

Угорці стояли ошелешені, не знаючи що робити.

— Вельможі! — крикнув на повні груди кремезний витязь.— Виходьте! Біда!

Ніякої відповіді.

Гергей поїхав в обхід. Піднявся на пагорб, де стояли сипахи, сподіваючись звідти пробитися до своїх панів, що затрималися в гостині.

Біля одного з наметів його хтось покликав угорською мовою:

— Це ти, Гергею?

Гергей впізнав Мартонфальваї.

Той сидів перед шатром сипахи і разом з двома турками наминав диню.

— Чого тобі тут треба? — гукнув йому Мартонфальваї.

— Я хочу пройти до нашого господаря.

— Туди зараз не проб'єшся! Ходи до нас, частуйся!

Мартонфальваї відрізав скибку дині й подав її Гергею.

Юнак похитав головою.

— Та йди ж! — наполягав Мартонфальваї.— Ці турки — мої добрі друзі. Потім, коли запалять смолоскипи, ми теж спустимось у вибалок і знайдемо свого пана.

— Не можна,— відповів юнак похмуро і поїхав далі.

Він спустився між рядами шатрів туди, де стояли гармаші, єгері, яничари, і знову опинився біля шатра султана.

Але й з цього боку стояли бостанджі. Звідси йому теж не потрапити до Балінта Терека!

Угорські витязі не втрачали надії, що їм пощастить догукатися своїх вельмож. З султанового шатра долинала турецька музика: бренькали сталеві струни цитр, гули кобзи й вищали дудки.

— Негідники! — крикнув Мекчеї й аж заскреготав зубами.

Фюр'єш мало не заплакав від злості:

— Якби мій пан лишився у фортеці, ніколи б цього не трапилось!

Тільки-но музика стихла, всі знову закричали в один голос:

— Гей, панове! Виходьте! Турки захопили Буду!

Але ніхто не вийшов. Небо затягнулося хмарами. Пішов дощ — і лило майже півгодини. Чорні хмари мчали на південь, наче військо, що тікає від переслідування.

Нарешті опівночі вельможі почали виходити з шатра. Веселі, збивши шапки набакир, юрмилися вони біля входу. Дорогу їм освітлювали довгі ряди смолоскипів, що, звиваючись, наче дві вогненні змії, вели аж до воріт Буди. Свіже після дощу повітря змішалося з димом і чадом від смолоскипів.

Уже й Мартонфальваї підійшов до шатра. Бостанджі дозволили угорцям, які стояли зовні, зійтися з тими, хто був у шатрі.

Мартонфальваї викликав конюхів по іменах. Вельможі по черзі сідали на коней.

При світлі смолоскипів видно було, як спохмурніли й зблідли їхні розчервонілі обличчя.

З-поміж них наче примара виділявся своєю білою сутаною чернець Дьєрдь.

— Не плач! — гримнув він на Фюр'єша, що скакав поруч.— Не вистачало, щоб усі бачили, як ми плачемо!

Поодинці, по двоє, по троє мчали вельможі до Буди по дорозі, освітленій смолоскипами.

Гергей усе ще не бачив Балінта Терека.