Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Люди і тварини 📚 - Українською

Читати книгу - "Люди і тварини"

254
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Люди і тварини" автора Софія Парфанович. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 68
Перейти на сторінку:
сиділи під дзеркалом і споглядали на Квітчині будні. Як одягалася, йдучи до праці, як зачісувалася вранці й ввечорі. Нераз вона говорила до них, розказуючи якісь подробиці з дня і життя.

Потім приходили дні й місяці й роки й фочка, що колись жила на Півночі й черепашка, що її купив пан у арабського продавця в Марокко і його слуга слухав його дзвіночка продовж років — ніколи не розставалися. Вони зміняли місце свого постою, вони вкінці вимандрували, покинувши край, де жила Квітка. Разом тулилися одне до одного горнені в бібулку й сховані в картоновій коробці. Як тільки скриню, що в ній була ця коробочка переносили, в ній злегка гомонів дзвіночок.

На Новій землі, в Америці вони не потребували боротися за існування, за нове життя. Їх випакували, як і кожну річ, і вони найшли собі приміщення на коробці радія. Майже чорна фочка, з заплаканими очками й черепашка з бронзи, що дзвонила, коли було доторкнутися її хвостика.

Але, де б вони не були, вони завжди були в парі, вони ніколи не розставалися. Навіть, коли змінили простір, на якому народилися і жили. Навіть, коли вже не стало їхніх хазяїв. Оця фочка зі справжнього чорнявого кожушка, що плакала за холодним простором Півночі й черепашка, що своїм дзвіночком нагадувала гарячі країни кольоритного Півдня.

Пішли разом

Бурочка, киця старого пана мала дуже впорядковане життя. Противно як інші киці, вона не шлялася і не моталася, куди б хотіла, лиш найчастіше держалася панової ноги. Вранці він випускав її з хати й вона йшла на свою прогулянку. Дімок у них був малий і скромний, одноповерховий із сірим ґанком. І нікого не мав старий пан тільки одну кицю, Бурочку. Після ранкових прогулянок вона верталася до хати й засипала на своїй м’якій подушечці. Старий пан готовив їжу й вони обидвоє обідали. В тому часі Бурочка сиділа край стола й ніжно, м’якою лапкою посягала по харчі. Вони лежали на тарілці, куди пан приготовив їх. Він, як і киця вели самітне й миле життя.

Вечером киця ще раз виходила на прогулянку й вертаючись, повідомляла господаря ніжним «Мр!» про свій прихід. Пускав її в хату й обидвоє вони були щасливі, що найшлись у хаті й могли збиратися до сну. Таке було Буроччине життя. Вийнятково тільки вона забиралася в ночі, як то киці мають у звичаю, шукаючи котячого товариства. Тоді в відповідній порі вона все ж таки приходила до хати, сідала на ґанку й дожидалась. Господар відчинював одні й другі двері, при чому зовнішні, сіткові двері обмежували киці доступ до хати. Біля них у куточку була подушечка й на ній киця дрімала. Коли господар припізнювався, вона кидалась на сітку, дряпала її кігтиками й голосно нявкала. В день чи в ночі так вона просилася до хати.

Таке було Буроччине життя. Від років нічого в ньому не змінювалося так, як і не змінювалося в господаревому житті. Так і жили разом і розуміли одне одного, як не можна краще.

Часто вони й ходили разом на прогулянку до садку. Старий пан ходив поміж деревцятами та розглядав їх. Часто й чистив їх від хробачні, при чому приговорював до киці:

— Бачиш, Бурочко, ті опришки, черв’яки, погризли наші яблучка, самі діри зосталися. Не матимемо узвару в зимі. Ти, вправді його не їси, але твій господар любить і яблучка й узвар. Бачиш, навіть не помагає скроплювання отрутою і то не один раз. І що тут порадити?

Він і справді обговорював справу з старим приятелем, садівником. Казав, що не вистачає скроплювання раз ані два, але кільканадцять разів з ранньої весни аж до пізнього літа. Хто завдавав би собі стільки труду, коли купити яблучка так легко й дешево.

Чи киця розуміла щось з того — невідомо. Якби не було, вона радо видряпувалася на деревцятка й нераз ловила на них жуків та іншу погань. Так хоч трохи помагала своєму господареві. І так жили вони разом у садку й в хаті.

Бурочка ж і справді була сіро — бура, пухната й очі в неї були зелені. І розумна була та ловка. Тож господар любив свою кицю. Єдину свою приятельку.

* * *

Ще поки щось сталося, Бурочка знала. З пивниці пробивався крізь підлогу дим. Його не було багато, але вразливий нюх киці вловлював гризький дим. Вона занепокоїлася, зістрибнула зі своєї подушечки й стала ходити по кімнаті й нюшити.

Була ніч і старий пан спав. Йому нездоровилося і сон відбіг від нього. Тож прийняв насонний лік і запав у глибокий сон. Але киця чувала й непокоїлася. Дим ставав щораз густіший і їдкіший. Бурочка стала нявчіти, шерсть у неї з’їжилася, вона стала бігати по хаті, вистрибувати на стільці й на вікно. Але густа сітка щільно закривала його. Киця стрибнула на ліжко та нявкотіла голосно.



Дим змагався і густішав, киця дряпала господареві груди та місила їх розпучливо. Вона кричала й плакала, штовхала господаря лобиком й кричала просто йому до вуха. Та він з глибокого просоння тільки пригорнув кицю і щось сказав. Щось зовсім незрозуміле. Бурочка визволилася з його стиску й стала ще голосніше нявчати та добиватися до дверей і, вистрибнувши на вікно, дерти сітку.

Між тим дим густішав і з-під підлоги вистрибнуло полум’я.

Його червоні язики стали лизати й пожирати дошки та лізти по стіні. Вкінці добилися до вікон і дим разом з полум’ям вибухнув крізь вікно. А киця нявчіла й заводила. Не було виходу. Вона вистрибнула на ліжко та притулилася до господаревого боку.

Так і найшли їх пожежники, що наспіли, щоб гасити пожар. Обидвоє: господар і його киця задушилися від тяжкого диму, пригорнені один до одного. Разом пішли в грізну мандрівку, з якої

1 ... 62 63 64 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Люди і тварини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Люди і тварини"