Читати книгу - "У пошуках утраченого часу. Содом і Гоморра"

1 признаюся, що в її королівській ґречності, яка викликала у мене усмішку на вечорі в Ґермантів, зараз я уловив певну велич. Зазвичай володарі скрізь у себе вдома, і протокол робить із цього закону низку мертвих, безглуздих звичаїв, як-от, скажімо, такий: господар дому має тримати капелюх у руці у власному салоні — на знак того, що він уже не в себе, а в гостях у принца. Принцеса Пармська, можливо, не зуміла б сформулювати цієї думки, але пройнята була нею цілком, і вгадати її можна було в будь-якому принцесиному вчинку, зробленому за тих чи інших обставин. Вставши з-за столу, вона дала Еме на чай, дала багато, ніби він був у ресторані лише заради неї, немов вона, їдучи з замку, винагороджує служника, приставленого до неї. А втім, вона не обмежилася чайовими, а з милостивою усмішкою сказала йому кілька іречних і лестивих слів, яких її навчила мати. Ще трохи, і вона сказала б йому, що готель утримується чудово, що в такому прегарному стані й усенька Нормандія і що нема краще як у Франції. Ще одна монета помандрувала з принцесинИх рук до рук винаря — принцеса викликала його і побажала висловити йому своє вдоволення, наче генерал на військовому огляді. Аж це приніс їй відповідь на щось там ліфтер; вона і йому сказала лагідне слівце, усміхнулася й сунула грошину, супроводжуючи все це підбадьорливими і скромними речами, які мали на меті показати, що принцеса їм рівня. Еме, винар, ліфтер та інші подумали, що було б неґречно не всміхатися до вух, якщо ця особа всміхається їм, і, глядячи на них, її обступили інші служники, і тепер вона і їм розточувала своє доброхітгя; в дорогих готелях таких церемоній не заведено, ось чому ті, хто проходив по майдану і не знав, що це за одна, взяли її за бальбечанку і подумали, що вона через своє низьке коліно чи професійний інтерес (може, це жінка посередника з продажу шампанського?) ближче стоїть до челяді, ніж до найшиковніших постояльців готелю. А я в цей час думав про пармський палац, про те, що принцесі вділяють чи то політичних, чи то релігійних пересторог із приводу того, що вона ставиться до люду так, ніби мала прихилити його до себе, щоб потім верховодити. Ба більше, так, ніби вона вже ним верховодить.

Я повернувся до себе в кімнату, але я був тут не сам. Я почув, як хтось із м’яким туше грає п’єси Шумана. Зазвичай нам трапляється пересичувати навіть тих, кого ми найбільше кохаємо, смутком чи нервовістю, що плине з нас. Але ні одна жива істота не може нам так перевернути душу, як неживий предмет: рояль.

Альбертина попрохала мене занотувати ті дати, коли вона мала відлучатися, їдучи до своїх приятельок, і продиктувала мені їхні адреси — на той випадок, якби я потребував її якогось вечора, бо всі приятельки жили неподалік. Тож вона була ніби обплетена живими гірляндами, і, щоб дістатися до неї, мені доводилося переходити від одної дівчини до другої. Грішний, не одна з її подружок — я не кохав ще Альбертини — дарувала мені на пляжі хвилинну втіху. Тих юних зичливих пляжниць, як тоді мені здавалося, було негурт. Та ось недавно вони мені згадалися, ще й поіменно. Я полічив, що за один той сезон убогої ласки мене сподобило дванадцятеро. Аж це зринуло ще одне ім’я — виходить, тринадцятеро. Я зупинився на цьому числі з якоюсь дитинною жорстокістю. Лишенько, нараз стукнула мені думка, я ж бо забув першу, Альбертину, ту, кого вже нема! Вона була чотирнадцятою.

Підхоплюючи нитку перерваної оповіді, ще раз кажу: я записав імена й адреси дівчат, у яких міг би відшукати Альбертину в ті дні, коли її не буде в Енкарвілі, проте я збирався скористатися з цих днів радше для того, щоб вибратися до пані Вердюрен. Зрештою, жадання, яке викликає в нас жінка, не завжди однаково сильне. Того чи іншого вечора ми не можемо обійтися без якоїсь жінки, зате потім, десь за місяць-другий, до неї нам байдуже. Зараз тут не з руки вивчати причини таких змін. У моменти фізичного виснаження хвилеву нашу старечу неміч вабить образ жінки, яку ми цілували б хіба в чоло. З Альбертиною ми сходилися в ті рідкі вечори, коли я не міг без неї перебутися. Якби мені припекло побачитися з нею, коли вона була далеко від Бальбека, відпоручником слугувала мені вже не Франсуаза — я просив ліфтера звільнитися раніше і посилав його до Еґревіля, до Ла-Соня, до Сен-Фріша. Він уходив до моєї кімнати, залишаючи двері отвором, хоча й сумлінно відробляв своє «гарування» в готелі; праця в нього була тяжка, з п’ятої ранку він уже порався зі шваброю, а от здобутися на труд причинити двері вже не міг, і коли йому нагадували, що двері не зачинені, повертався назад і, чинячи над собою насильство, легенько примикав їх. З властивою йому демократичною гордістю, неприступною багатьом людям вільної професії, адвокатам, літераторам, лікарям, які називали своїм «побратимом» лише адвоката, літератора чи лікаря, він цілком слушно послуговувався виразом, уживаним лише в замкненому середовищі, наприклад у середовищі академіків, і казав мені про якогось посильного, що виконував обов’язки ліфтера щотретього дня: «Я постараюся, щоб мене заступив колега». Гордість не перешкоджала йому для підвищення, як він висловлювався, положеної платні брати нагороду за виконані доручення, за що Франсуаза його зненавиділа: «На перший погляд — чисто тобі янголятко, а в деякі дні — справжнісінький чухрай. їм би тільки куку в руку». До цього розбору людей вона стільки разів відносила й Евлалію, а також — гай-гай! — (потім це накликало стільки напастей) уже горнула Альбертину, бо я при нашій служниці часто випрохував у мами для моєї немаєтної приятельки всяку всячину, марнички, а Франсуазі це здавалося річчю непрощенною лише тому, що пані Ботан має всього одну служницю, «на всі руки». Ліфтер, скинувши те, що я назвав би лівреєю, а він величав уніформою, незабаром з’являвся в солом’яному брилику, з ціпочком, силкуючись бути в ході легким і триматися рівно,

— так вимуштрувала його матір, переконуючи, що він не якийсь там чорнороб чи посильний. Так само як наука завдяки книгам стає приступна робітникові, який, скінчивши працювати, перестає бути робітником, гожість робиться здобутком ліфтера завдяки канотьє і парі рукавичок: припинивши возити постояльців готелю,