Читати книгу - "Справжня історія Стародавнього часу, Олексій Мустафін"

торговців. Стан вояків очолював командувач війська, жрецтво — верховний жрець, чиновників — «великий писар». Четвертим станом керував особливий чиновник, відповідальний за збір податків. Його цар призначав особисто. Привілейовані стани були поділені ще й на дрібніші ранги. Перейти з одного рангу до іншого було дуже важко, а з нижчого стану до вищих — майже неможливо.Відроджена Перська держава за правління Шапура I (червоним позначені кордони Парфії у 20 р. до н. е.)

Державною релігією Персії став зороастризм, тобто вчення Заратуштри. Настанови Заратуштри були ретельно записані, обряди — розроблені до дрібниць. За їхнім дотриманням стежила сила-силенна жерців. Жрецтво отримувало чималі доходи, виконуючи за вірян складні ритуали, або ж навпаки — стягуючи з підданих царя штрафи за недотримання правил і обрядів. Жерці були також суддями й опікувалися школами. Будь-які інші релігійні вчення жорстоко придушували. Насамперед це стосувалося маніхейства. Засновник цього вчення — Мані — намагався створити нову релігію, що, за його переконанням, мала замінити собою всі інші віросповідання. Як і Заратуштра, він уважав, що світ — це поле бою між світлом і темрявою, а людина покликана допомагати боротьбі добра зі злом. Проте державу і державну релігію Мані оголосив втіленням зла. Цар, який спочатку співчував новому вченню, врешті-решт стратив неслухняного проповідника. Але учні Мані поширили нове вчення не лише у найвіддаленіших куточках Персії, а й далеко за її межами.

Маніхейські жерці. Малюнок із согдійського рукопису (Музей індійської культури в Берліні)

5. Індія за доби Гуптів. В Індії тим часом постала нова велика держава зі столицею у давній Паталіпутрі. Оскільки всі її володарі мали в своєму імені частку «гупта», її називають царством Гуптів. Найвидатнішим полководцем, який значно розширив межі держави, був Самудрагупта, а найвище піднесення Гуптського царства припало на правління Чандрагупти II Вікрамадітьї, чиє прізвисько перекладають як «сонце могутності». Вікрамадітья був великим шанувальником бога Шиви. Він почав карбувати не лише золоті, а й срібні й навіть мідні монети, що, на думку вчених, свідчить про розвиток торгівлі в його володіннях. Великі індійські кораблі за його правління відвідували Шрі-Ланку, Індокитай, Аравію та східне узбережжя Африки, використовуючи потужні сезонні вітри — мусони.

Залізна колона, встановлена Чандрагуптою II, у Делі (сучасний вигляд)

Гуптська доба була й часом розквіту індійської культури. Саме за Гуптів з’являється мистецтво тілесних і духовних занять, відоме у світі як йога (самі індійці йогою іменують пов’язане з цим мистецтвом філософсько-релігійне вчення). Чадрагупта II був покровителем видатного поета Калідаси — автора знаменитих поем і театральних драм, найвідомішою з яких є «Шакунтала». «Шакунтала» розповідає про пригоди матінки легендарного царя Бхарати, яку її коханий нібито впізнав за подарованим колись перснем.

Об’єднання Китаю

1. Реформи Шан Яна і піднесення царства Цінь. Коли у Месопотамії, Ірані та Індії поставали «світові держави», Китай ділили між собою сім великих та малих царств, які постійно ворогували і воювали. Саме тому історики позначають цю добу китайської історії назвою Чжаньго (в перекладі з китайської — «царства, що воюють»). Найзахідніша з-поміж семи держав мала назву Цінь. Тривалий час її вважали найбіднішою. Ціньські володарі не мали навіть коштів, щоб утримувати сильне військо. Але становище змінилося після того, як місцевий цар запросив до себе радником мудреця Шан Яна. Погляди Шан Яна відрізнялися від вчення Конфуція, і тим більше — Лао Цзи. Він щиро вважав, що «держава має бути сильною, а народ — слабким», адже сильний, тобто заможний і освічений народ зможе опиратися владі. Шан Ян був упевнений, що володарю не треба дбати навіть про те, щоб закони відповідали звичаям чи моралі, головне — аби вони були зрозумілі підданим, і ті мали змогу їх виконати.

Статуя Шан Яна, встановлена у Пекіні

За порадою мудреця, цар закріпив за кожною селянською родиною окрему земельну ділянку, на якій вона мала господарювати самостійно і з якої зобов’язувалася сплачувати податки. Водночас була запроваджена «кругова порука», коли за несплату податків чи будь-який інший непослух відповідав не лише порушник, а і його сусіди. Це дозволило збільшити надходження до державної скарбниці й розпочати створення потужного війська. Бронзову зброю замінили залізною, а важкі й неповороткі колісниці — швидкою кіннотою.

Утворення імперії Цінь

Шан Ян скасував усі привілеї, пов’язані з походженням або приналежністю до знаті. Відтепер звання і титули, а також земельну та грошову винагороди надавали тільки за особисті заслуги перед царем, насамперед — військові. До лихварів і торгівців Шан Ян ставився зі зневагою, тому зобов’язав їх «придбати» звання за гроші, а у тих, хто цього не зробив, їхнє майно просто відібрали. Надалі за тим, щоб ніхто не збагачувався «надміру», пильно стежили.

Невдоволених реформами було безліч, і після того як до влади прийшов інший цар, Шан Яна стратили. Але усі нововведення залишилися чинними. Завдяки їм царство Цінь швидко зміцніло і поступово почало підкорювати сусідні держави.

2. Цінь Шіхуанді. 221 року до нашої ери ціньський цар Ін Чжен об’єднав під своєю владою увесь Китай і взяв собі нове ім’я і титул — Цінь Шіхуанді, що з китайської зазвичай перекладають як «перший імператор Цінь» (насправді титул імператор має давньоримське походження і з’явився пізніше, проте історики звикли використовувати саме такий переклад, тож державу, підвладну китайським «хуанді» чи «ді», також називають імперією).

Цінь Шіхуанді. Зображення на шовку (Національний музей у Тайбеї)

Територія величезної держави була поділена на майже рівні між собою округи, межі яких не співпадали з кордонами колишніх самостійних царств. Керували округами призначені імператором чиновники, місцеву знать переселили до столиці, у всіх, хто не служив у війську, відібрали зброю і переплавили її на дзвони та статуї, що мали прославляти нового володаря. Цінь Шіхуанді будував дороги, які з’єднували столицю з найвіддаленішими куточками країни, запровадив єдині для всього Китаю міри ваги, гроші й письмо (до цього у кожному царстві існували свої правила). Водночас ухвалені володарем закони були надзвичайно жорстокими. Навіть за незначні злочини людей калічили або перетворювали на рабів. Страти були жахливими — винних могли живцем зварити чи закопати в землю.

Цінь Шіхуанді