Читати книгу - "Випадкова наречена, Поліна Креп"

Але якщо Оля щось у ньому знайшла, їй буде боляче його втратити.

– Тільки спробуй її образити… – шиплю тремтячим від люті голосом.

- Ти цей… друже, охолонь, - мимрить отетеріло.

– Я тобі не друже! Якби не Оля, я б тебе…

– Я зрозумів-зрозумів!

Відкидаю застигле тіло. Хлопець задкує і падає на лавку. Свариться, тре забитий лікоть.

Не можу дивитись на нього!

І Олю з ним уявити не можу.

Це як притиснути до шкіри розпечене залізо.

Як дихати хлоркою та горіти зсередини на кожному вдиху.

У якомусь трансі сідаю в машину. Б'ю по керму так, що долоні німіють.

Думав, що раніше було непереливки? Чорта з два! Для мене, схоже, все лише починається.

Чую сигнал повідомлення.

Оля: «Ти скоро? Пиріг холоне.»

Теодор: «А з чим він?»

Оля: «Сливовий з корицею.»

Тож це була слива…

Вимикаю телефон і розгортаю машину.

Тепер в мене алергія на цей запах.