Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

          На сьомій палубі до цього моменту було вже два десятки піратів, по якім я  ударив ментальним ударом. Вони явно не сподівалися на присутність сильного псіона тут, на борту станції.

         Ні в кого не було, ні найменшого імпланту захисту, але це і не дивно, це мені щастить на них натикатися скрізь, а насправді псіонів дуже мало і багато хто навіть думає, що нас не існує в реальності і ми лише казка.

        Ось і поплатилися пірати, лише один ментальний удар на потужності близько шістдесяти відсотків від мого максимуму і все, на підлогу впали виродки один за одним.

       Як виявилося, навіть такий ментальний удар виявився надто сильним для них, внаслідок чого семеро людей померли від крововиливу в мозок, і нейромережі не змогли їх урятувати.

        А ось решта, тринадцять піратів втратила лише свідомість. Відповідальні за вісім палуб станції знайшлися відразу, це були два брати-пірати. Їх поставили на чолі цих відморозків.

         У їхній свідомості я вирішив уточнити плани ватажків, котрі організували напад. Залишивши свідомість, я ледве не розсміявся, виявляється, тут збиралися всіх убити ці два брати, для цього в скафандрі кожного було встановлено протипіхотну міну.

         Вони й чекали, коли всі зберуться поруч, щоб активувати їх у всіх. Викинувши обидва тіла зі скафандрів, я приєднав їх до своєї трійки, після чого попрямував у бік евакуаційних сходів, щоб дістатися ватажків.

        Ідучи сюди, я думав, що тут може бути щось небезпечне для мене, але після читання пам'яті братів-піратів я зрозумів, що мені особливо нічого не загрожує. Ці пірати були не дуже розумні, точніше, більшість команди складалася з відморозків, яких набрали заради разової операції і яких збиралися залишити тут, на станції, у вигляді трупів.

       Костяк же, власне, команди був із десятка людей, які розробили цей план. Знайшли, як отримати вплив на члена команди лайнера, після чого змусили видати інформацію, знайшли тут, на станції в службі безпеки, любителя маленьких дівчаток і шантажем змусили їх пустити й вирубати всі системи оборони та зв'язку.

         А тепер залишалося просто пошуміти на станції та залишити відморозків на смерть, якщо не здохнуть, знищити за допомогою мін у скафандрах. А самим залишити станцію з дітлахами, за яких їхні батьки зможуть дати не один десяток корпів.

         Ось тут я взагалі офігів. Але, дізнавшись, що за дітлахи, одразу зрозумів, звідки такі суми. Тут, на станції, зараз був семирічний син  власника "Драйв-Ені", єдина корпорація в Атарані, яка розробила свій альтернативний гіпердвигун, і зараз усі військові кораблі Атарана використовують саме його, а не створені за ліцензією Центральних світів.

         Також серед викрадених була донька головного акціонера найбільшої біржі корисних копалин в Атарані, Нівея та Оширі. Іншими словами, ці дітки були дітьми найбагатших людей Атарана, для таких і сто мільярдів кредитів не критично втратити.

        Ось тільки я дуже сумніваюся, що батьки заплатять хоч щось. Якби вони погоджувалися з терористами, то не змогли б досягти того рівня, який зараз займають.

          Варто мені знищити дроїдів на вході на першу палубу, я відчув відразу ж небезпеку з усіх боків. Діючи автоматично, пустив навколо себе сильну телекінетичну хвилю.

           Почуття небезпеки поменшало, але не пропало, а за два метри від мене почав виявлятися з невидимості невідомий мені мужик, що стояв на одному коліні, в руках у нього були якісь дивні мечі леза, яких світилися зеленим світлом.

           За мить він знову зник з поля зору, але форсоване сприйняття змогло засікти розмазану пляму, що рухалася з боку спини в мене. Щит скафандра, на мій подив, був проткнутий моментально, як і телекінетичний бар'єр.

          Довелося за допомогою телекінезу допомогти собі та піти з лінії удару, після чого злетіти у повітря та піднятися на пару метрів нагору. За мить пляма перетворилася на того ж чоловіка, а я зрозумів, що мої щити ніяк не захистять мене від дивних кинджалів.

           Отже, їх треба знищити, що я і спробував зробити, зосередившись на них за допомогою своєї здібності. Виявилося це не так просто, вони нічим не поступалися матеріалом, з якого було зроблено будову на Шаррні, що перекриває портал в інший світ.

           Мені знадобилася одна п'ята секунда на це і кількість псі-енергії, здатна випаровувати кілька кубометрів бетону. Через мить я знову відчув небезпеку, але вже з іншого боку.

           Віддавшись своїм почуттям, я зміг ухилитися від нового удару такими ж кинджали, тільки іншою людиною. Він, як і перший, спочатку був невидимий, а тому я вирішив направити телекінетичний поштовх великої сили в поверхню палуби, коли, за відчуттями, поряд зі мною буде джерело небезпеки.

          Через три десяті секунди я знову відчув небезпеку і, тільки-но вона наблизилася впритул, спустив вниз телекінетичний поштовх, здатний і сто тонн відкинути. Миттю пізніше на увігнутій палубі лежали вже двоє чоловіків і, на мій подив, вони були ще живі. Нове джерело небезпеки я відразу відчув і знову приготувався використати телекінетичний поштовх, але почув жіночий голос.

           — Другий, не варто, — небезпека зникла, а вперед з невидимості вийшла дівчина років двадцяти п'яти на вигляд. Що дивно: ще мить тому я не відчував її розуму, та й зараз він був ледве чутливий. Перевівши погляд углиб палуби, я побачив кілька десятків трупів, що лежали навколо дітей. - Можеш спускатися, ми не нападемо, якщо перший не нападеш.

            —  Я так розумію, ви охорона, приставлена ​​до дітей? - Вирішив уточнити я в неї, спускаючись на палубу. Двоє чоловіків у чорних костюмах уже піднялися на ноги і просто на моїх очах розчинилися в повітрі. Невидимість у них була дивовижною.

            —  Правильно, - відповіла дівчина, з цікавістю дивлячись на мене. - Алісія.