Читати книгу - "Безприданниці. Ребекка, Олена Гуйда"

Чула, звичайно.  Насіння цього первоцвіту було надзвичайно дорогим в наших краях, але от лихо - сходів не давало.  А якщо і прокльовувалося, то сходи були такі, що дивитися на них без жалю було неможливо.  Пелюстки синього шафрану додавали в парфуми і коштував він стільки, що не кожна заможна леді могла собі його дозволити.  Всього кілька крапель цих духів на шкірі і аромат тримався кілька днів.  За пелюстки синього шафрану билися всі парфумери столиці.  Та що там - всього королівства.

Що говорити, чекаючи поки чоловік приведе себе хоч трохи в порядок і освіжиться, я вже ледь не пританцьовувала від нетерпіння.  Здається, я вже знала, як зробити наше мило не просто затребуваним, а безцінним.  Якщо його дійсно стільки, як розповідають пілігрими, які відвідали чи не кожну глухомань в нашому королівстві, то це була золота жила.

 - У тебе якось підозріло горять очі, - посміхнувся Нейт, виводячи мене через вузьку хвіртку відразу за миловарнею прямо на скелястий берег неспокійної Істенки.  Користуючись тим, що поруч нікого не було він легко опустив всі розшаркування, обнявши за талію і знову зарившись носом у волосся.

Поняття не маю, коли він встиг вимитися, але від нього пахло свіжістю, а з мокрого волосся мені на плече впала пара холодних крапель.

Води річки іскрилися під сонячними променями.  Плескалися об скелясті береги, шуміли по кам'янистому, небезпечного дну.  На вигляд весела, вона на ділі була небезпечною, юшвидко і непередбачуваною.  Не одного необережного подорожнього вже потягли її води на дно, награвшись - викинули на берег нижче за течією.

 - У мене з'явилася одна ідея, - ухильно поділилася я.  - Скажу, коли побачу ваші знамениті схили.

 - А про візит до чаклунки є що розповісти?  Тінгельда не сама балакуча жінка і вічно сама собі на умі, як я пам'ятаю, - Амора намагався здаватися стримано зацікавленим, але в голосі знову відчувалося напруження.

 - Мені здається, чи ти з нею вже і так добре знайомий?

 - Була справа, - скривився Нейт, явно не бажаючи вдаватися в подробиці.  Ну ні так ні.  Допитуватися у мене не було ні настрою, ні бажання.

 - Вона теж вважає, що справа зовсім не в проклятті, - перестрибуючи невеликі валуни, які стояли на заваді, почала ділитися здобутими відомостями я.  - Вона теж вважає, що сни наведені та веліла шукати підклад.

 - Чи не її це все рук справа?  - скривився мій чоловік, і я не втримавшись метнула на нього швидкий погляд.  Здається, тут застаріла особиста ворожнеча.

 - Вона стверджує, що не має стосунку до подій в Північній межі.  До слова, згадала якусь чаклунку з островів - Грунельду.  Знайома?

Нейт кивнув, мовчки слухаючи мою розповідь.

 - Вважаю, що знайомство було не найкращим.

 - Ми ворогуючі сторони.

Тепер прийшла моя черга, обмежитися стриманим кивком.

 - Але якщо Тінгельда права і справа у вроках.  То скоріш за все підклад в кімнаті.  Я поки його не знайшла, але якщо знайду... ти розумієш, що це означає?

 - Що зрадник в замку.  Серед довірених осіб, - закінчив мій чоловік.

 - Варто подумати, хто зацікавлений в тому, що відбувається.  І... - я кинула швидкий погляд на чоловіка, перш, ніж закінчити.  - Шукати в першу чергу потрібно серед найближчих.

Між нами повисло мовчання і деяка напруга.  Ще б пак, тільки що я практично звинуватила когось із найближчого оточення Нейта Амори в зраді.  І зізнатися, це було ризиковано.  Ніхто не бажає визнавати, що близькі нам люди здатні зробити боляче, зрадити.  Але на жаль.  На практиці, саме ті, кому ми безмежно довіряємо здатні поранити найбільше і більш несподівано за все.

 - Давай відкладемо цю розмову, - змахнувши задуму з обличчя, запропонував Амора.  Схоже, чоловік вирішив обміркувати все грунтовно і не робити необережних висновків.  - До того ж ми прийшли.

Добре.  Квапити його зараз - собі дорожче.  Деякі рішення і висновки він зобов'язаний зробити без тиску і самостійно.

Дорога за розмовою подолав ась непомітно.  Вже скоро, трохи піднявшись по вузькій, слизькій стежці ми опинилися на скелястому виступі.  Сонце червоніло перед заходом, а синій від шафрану схил ставав фіолетовим.

 - Неймовірна краса, - з захопленим придихом зізналася я.

 - Так що була за ідея така?  - в голосі Аморі з'явилася так мене хвилююча хрипота.

Дихання вмить збилося.  Які ідеї?  Які прокляття і вроки?  Які інтриги і зради, коли він поруч?  Коли ми тільки вдвох?  Нехай все залишається там, внизу.  Якби можна було ось так от відмовитися від усього і залишитися вдвох назавжди.  Здається, це саме той випадок, коли шляхетна леді заздрить простій селянці, здатній просто бути щасливою і коханою.

Я швидко повернулася до нього обличчям, обвивши руками шию.  У півтора метрах під ногами шуміла річка, вітер приносив п'янкий аромат шафрану, а гарячі долоні мого чоловіка вже стискали мене в обіймах.  Про що можна думати, коли твоє серце готове вилетіти з грудей?  Коли пальці тремтять, тільки від його запаху, від дотику до вологого ще волосся.  Точно не про миловарню і зради.

- У тебе очі кольору синього шафрану, - прошепотів Амора, у самих моїх губ.  І це чомусь викликало посмішку.  - Не віриш?

 - Вірю, - розсміялася я.  - Не знаю чому, але тобі я вірю безумовно, Амора.  Така довіра величезний ризик.  Не примушуй мене шкодувати про те, що я на нього пішла.

 - Не змушу, - хрипко пообіцяв чоловік, подарувавши короткий, скоріш обіцяючий поцілунок.  - Почекай трохи.

За мить Нейт вже з неймовірною легкістю перестрибуючи з виступу на виступ, почав підніматися вгору по крутому схилу.  Зізнатися, для мене це був героїчний вчинок.  Затамувавши подих і здригаючись при кожному його кроці, я стежила за тим, як чоловік досягає порівняно рівної і надійної стежки, нахиляється.  Боги, він туди за квітами виліз.  Як хлопчисько... Але мої губи самі розтягнулися у щасливій трохи божевільній усмішці.