Читати книгу - "Острови шторму та смутку. Гадюка"

Я сумно посміхаюся:

— Просто протримати його на повідку і завести в нашу пастку.

Мій план простий. Я досі найкраща наживка, тож ми виведемо «Мстителя» у відкритий океан на декілька миль від межі, що ділить Схід та Захід. Мій батько подумає, що я тікаю, рятуючи власну шкуру, тож прилетить, як нічний метелик на світло. Тоді все, що нам залишиться, — відступити через кордон до Західних вод. Екіпаж «Діви» не захоче йти слідом за нами, вони навідріз відмовляться виконувати батьків наказ, адже підсвідомо бояться страшилок про Західне Море. Та батько не відступить і їм таки доведеться пуститися за нами.

Тож вони сядуть нам на хвіст. Ані ми, ані вони не знають цих вод — і саме тут ми зав’яжемо бій. Так, ми програємо. Однак ми ослабимо їх і, пожертвувавши своїм кораблем, відволічемо їхню увагу — тож вони не помітять, що до нас прямує корабель Королівської Флотилії на чолі з Торіном, який теж жадає помсти. За таких обставин та ще й у незнайомих водах батько ніяк не зможе прошмигнути повз цілісінький Флот.

Я усвідомлюю, що не виживу, і вже змирилася з цим. Моя місія — зупинити Гадюку і його терор. Я з радістю пожертвую життям заради цього. І я виконаю обіцянку, яку дала Кларі.

Я кажу це Бронну, і він бере мене за руку. Він повністю розуміє мене.

— Екіпаж має знати про всі ризики. Це винятково добровільна місія. Якщо хтось не захоче брати в ній участь, я не наполягатиму, — змушую себе дивитися йому в очі. — Це стосується і тебе також.

Тепер він усміхається, і ця усмішка випромінює любов.

— Хіба я можу відмовитися?

Відчуваю себе егоїсткою… Проте я так вдячна йому! Певна річ, я зовсім не хочу наражати Бронна на небезпеку, але й не хочу зіткнутися з цим усім одна-однісінька.

— Крім того, — додає Бронн, — якщо ти хочеш, аби «Мститель» якомога довше протистояв «Діві», тобі аж ніяк не обійтися без найкращого у світі моряка за стерном.

— Ой, не хвилюйся за це! Ґрейс вже погодилася пристати до нас, вона скоро прийде, — я намагаюся говорити серйозно, та наступної миті вибухаю сміхом.

Бронн вдає, ніби сильно образився, а потім обіймає мене. Ми стоїмо, думаючи про те, що чекає на нас. Тоді, спершись підборіддям на мою голову, Бронн зітхає:

— Час вирушати.

Покинувши його каюту-святиню, я дізнаюся про нові справи. Необхідно перевірити вітрила і снасті; прикріпити клоччя по швах обшивки, щоб забезпечити водонепроникність, тож тепер я сиджу зі смолою, латаючи знехтувані колись дірки. «Мститель» не в найкращій формі…

Майже весь екіпаж вирішує залишитися на борту — і я вражена їхньою хоробрістю. Цих людей з Королівської Флотилії мій батько тероризував місяцями. Вони довіряли йому, вважаючи союзником, а він нападав на них. Уже той факт, що вони готові йти в бій разом із Бронном та мною, красномовніший за будь-які завіряння про свою відвагу та віру в обов’язок. Я пишаюся, що стану до цього останнього бою поряд із ними.

Бронн відрекомендовує мене Ані — жінці-боцману з обвітреною шкірою, її очі аж сяють від захвату. Вона вітає мене так тепло, ніби ми — давні друзі, і хоч я обіцяла собі не прив’язуватися до людей з екіпажу, я одразу ж полюбила її.

Знайомлюся зі старшиною-керманичем Райнсом, завжди серйозним чоловіком, а ще з Гарлі — досвідченою вітрильною майстринею, чесною та прямолінійною.

— Твій батько — справжній диявол! — вигукує вона, потискаючи мені руку. — Сподіваюся, тебе викували зі сталі.

— Якраз нагода перевірити, — відповідаю, усміхаючись.

— Хочеш, щоб я борознила незвідані води? — вона свердлить мене своїм гострим поглядом. — По океанських просторах, куди навіть Змії бояться поткнутися? Де водяться такі жахливі створіння, що й найміцніший корабель рознесуть у друзки за кілька секунд?

Я знизую плечима:

— Якщо гадаєш, що зможеш.

Сміх Гарлі на диво бравурний і дзвінкий.

— Ти мені подобаєшся! Трохи схиблена. Всі найкращі моряки саме такі.

Ми вже готові знятися з якоря, як до нас приєднується Ґрейс. Ми наближаємося до виходу з печери — напруга зростає. Щогли майже торкаються склепіння, і я дивуюся, як вони взагалі завели сюди корабель.

Поки завершуються останні приготування, я встигаю поговорити з Ґрейс.

— Як там вони?

Її обличчя лагіднішає.

— Шарпу краще, як ми і сподівалися — твої настоянки справді допомагають. Торін постійно зайнятий. У нього безліч друзів у Флотилії, тож він збирає величезну когорту побратимів. Він, як і ми, прагне якомога швидше покінчити з цим.

Торін візьме на борт Шарпа, адже не хоче знову залишати його пасти задніх. Я його розумію. Кидаю погляд на Бронна. Ніхто не хоче померти наодинці. І всі розуміють, чим це все може скінчитися.

Коли підняли якір, запанувала мертва тиша. Всі прагнуть благополучно вийти у відкриті океанські простори. Ми не допустимо, щоб ця місія зазнала поразки, так і не розпочавшись.

Гарлі біля стерна — ніхто краще за неї не знає цих переправ. Дивлюся, як вправно вона кермує «Мстителем», і уявляю, як би вона управляла «Дівою». Бронн вражений не менше — він завжди радів нагоді повчитися у вправніших моряків, хоч такі можливості випадали рідко.

Корабель легко і зухвало виходить в океан. Нам це вдалося! Екіпаж полегшено видихає, радіючи, що ми опинилися на широких просторах, де гуляє свіжий вітер.

Коли Ана командує опустити вітрила, Гарлі кладе «Мстителя» на західний курс. Вони працюють дуже злагоджено, і мене дивує, чому батько завжди відгукувався про членів Королівської Флотилії із таким презирством. Все, що я бачу, — їхній талант.

Райнс зачитує суворі правила, що передбачають достатній відпочинок кожному члену екіпажу, поки не настав день битви. Райнс дає мені зрозуміти, що поки мій батько не з’явився на горизонті, за корабель відповідають він із Бронном. Щойно вигулькне Гадюка, я беру керівництво на себе. Тож моє завдання — відпочивати й берегти сили.

Моя каюта невеличка, проте я вдячна за неї. У більшості з членів екіпажу гамаки натягнуті на палубі зі зброєю, але Райнс наполіг, щоб мій авторитет підкреслили окремою каютою.

Одного вечора, поки ми сидимо в мене на підлозі й гриземо сухарі — вони вже настільки тверді, що я просто не уявляю, як будемо їсти їх через кілька днів, — я розпитую Бронна про екіпаж.

— Чому мій батько не поважає Королівську Флотилію? По правді, вони неймовірні — кращі за половину разом узятих Змій.

— Ну, багато з них не належать до офіційних лав Флотилії, — відповідає він.

— Що