Читати книгу - "Арон, Олекса Мун (Alexa Moon)"

— Що могло спричинити подібне? — я дивлюсь переляканим поглядом на лікаря, який вичавлює пристойну порцію гелю мені на живіт і розмазує його датчиком по поверхні покритої мурашками.

Ранок сьогодні почався жахливо. Я помітила кров, там, де її не мало бути.

— Поки не прийдуть аналізи, нічого конкретного не можу сказати. Зараз побачимо, що покаже ультразвукова діагностика. Але я рекомендував би кілька днів полежати у стаціонарі. Термін невеликий, тому може бути загроза. Під наглядом більше ймовірності, що ми збережемо вагітність.

— О, Боже…

— Не треба хвилюватися, — заспокоює лікар. — Можливо, це просто відшаровується плацента. Таке буває. Незначні виділення допустимі. А ще на якийсь час треба забути про статевий акт.

Тут без проблем. Думаю й Арон буде солідарний зі мною. Він буде утримуватися, якщо стоїть питання про життя його дитини.

— Вас цікавить стать дитини? Чи ви з тих, хто влаштовує свято з цього приводу?

— Цікавить, — ворушу сухими губами. — А вже видно?

— Можу сказати з точністю сімдесят відсотків ви матимете дівчинку.

— Дівчинку? — вкрай здивована почутому. Адже весь цей час мені здавалося, що під серцем я ношу хлопчика. — Ви впевнені?

— З точністю на сімдесят відсотків. Стовідсотковий результат вам дадуть після двадцятого тижня.

Дівчинка… мені тепер доведеться звикнути до цієї думки.

На УЗД лікар жодних відхилень не помітив, але я вирішила прислухатися до його поради, і залишитися під наглядом поки не стане відомо, що небезпека минула.

— Це ваша палата, — медсестра відчиняє переді мною двері до окремої палати схожої на номер дорогого готелю і починає все докладно розповідати. — А ще маємо чудовий ресторан на першому поверсі. Після здачі аналізів, ви можете на ліфті спуститися та ознайомитись з меню.

З вигляду цієї палати, не сумніваюся що на першому поверсі відмінний ресторан і не здивуюся якщо він має зірки Мішлен, але мені необхідно з'їздити додому і взяти деякі речі, якщо я вже вирішила залишитися тут. Банально, мені потрібна зарядка для телефону.

Коли я вранці зіткнулася з неприємностями, що увігнали мене в абсолютний ступор, нічого крім як набрати номер таксі й озвучити адресу клініки, яку Арон вибрав для Ольги, я не змогла. Занадто перелякана була.

— Ні, мила! Які речі? Ти маєш лежати та не рухатися. Дзвони татку, нехай він цим займається. — наказує медсестра.

Легко сказати. Якщо тато дізнається про мій стан, скоріш за все він до біса все рознесе, ніж привезе мої речі.

Залишивши мене одну в палаті, медсестра сказала чекати, поки мене до мене не прийдуть за аналізами. Покрутившись трохи біля вікна, я вирішую зателефонувати Арону.

Ольгу, зі зрозумілих причин, я не збираюся турбувати. Яніса, точно не попрошу про подібне. Я ще не відійшла від останньої нашої зустрічі. Він і так дав мені притулок на кілька днів. Досить з нього моїх проблем.

Вета… — у голові зненацька спливає ім'я помічниці.

Точно, я можу подзвонити Веті. Вона привезе мої речі.

Як на зло, Вета не бере трубку і мені нічого не залишається, як зателефонувати Арону.

— Слухаю, — звучить через динамік його голос одразу, після першого гудка. Наче він тільки його й чекав.

Так, звичайно, Лера! Звичайнісінько він сидів й чекав на твій дзвінок! Напевно, просто тримав телефон у руках, тож так швидко й відповів.

— Привіт. Мені потрібна твоя допомога…

За годину двері в палату відчиняються й Арон переступає поріг моєї тимчасової оселі. Його обличчя бліде, а очі по-диявольськи небезпечні. Він швидко ними сканує мене, після, його погляд зупиняється на пластирі, що приховує згин руки.

— Нічого не чіпай! — хлопець опускає на низький столик біля входу мою дорожню сумку разом із паперовим пакетом і кудись випаровується.

Телефоном ми з ним домовилися, що за пів години він заїде до мене і забере ключі від квартири. Натомість він приїхав за годину з моїми речами та якимось пакетом. Зважаючи на все, там їжа. Я звідси відчуваю той дивовижний запах чогось смачного.

Коли нервозність відійшла на задній план, мені раптом знову захотілося їсти та спати. Це, напевно, така захисна функція організму. Такий спосіб відновлення. Після того, як у мене взяли всі необхідні аналізи, мене просто вимикає.

Ігнорую наказ Арона і підходжу до речей які він приніс. Спершу, лізу до сумки. Це моя торба, там точно мої речі. Звідки в нього ключі?

У другому пакеті була їжа, я не помилилась. А ще загорнуті в окремий пакет предмети особистої гігієни.

Ви тільки подивіться на нього? Я сама б не додумалася притягнути це все… Виявляється, у критичній ситуації він здатний швидко приймати рішення та розсудливо мислити? На відміну від мене…

З їжі першим мені трапляється бульйон. Я відкриваю кришку і з апетитом починаю його їсти. У голові спалахує думка, що зараз я б не відмовилася від піци. Боже... я її дев'ять років не їла.

— Смачно? — позаду лунає знайомий голос і я здригаюся, не чекаючи, що Арон так швидко повернувся. Розвертаюсь до нього та ставлю контейнер на стіл.

Я була така захоплена поглинанням їжі, що не помітила як грюкнули двері, сповіщаючи мене про повернення мого «рятівника».

— Так, дуже… дякую тобі… — із запинкою вимовляю слова.

Арон підходить до мене і торкається пальцями щоки. Ніжно веде по шкірі, окреслюючи вилиці:

— Ти налякала мене. Не роби так більше. — Стурбований погляд ковзає на моєму обличчі, не знаючи за що зачепитися. Немов шукає ваду.

Але мені справді краще. Ніякої вади немає, заспокойся!

Відкриваю рота і просто вдихаю, тому що друга рука хлопця лягає на живіт, накриваючи його:

— І ти не смій більше витворювати подібного, чуєш мене? — суворо вимовляє майбутній татусь, ніби дитина під моїм серцем його справді чує. — Нічого поки що не зрозуміло, — Арон відпускає мене. Скидає чорну куртку і втомлено падає у крісло. — Зачекаємо, поки не прийдуть аналізи.

— Ти залишишся тут? — відступаю до вікна. Раптом мене накриває такою теплотою та вдячністю, від того що саме він тут. Від цього почуття мені стає ніяково.