Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Дума про Хведьків Рубіж 📚 - Українською

Читати книгу - "Дума про Хведьків Рубіж"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дума про Хведьків Рубіж" автора Володимир Худенко. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 70
Перейти на сторінку:
class="p1">Не перемогти Максимові це море небіжчиків одним своїм маленьким життям, іскоркою свого життя.

— Отямся, Максиме, твою матір, не лізь!

Чиїсь руки хапають Максима за сорочку і стягують з коня, трясуть за плечі.

— Отямся ж!

Раптом марево зникає.

Максим бачить навкруги рої упиряк. А на землі, поряд валяються їхні порубані тіла і розлита дуже схожа на кров мертва вода. Максим дивиться на свої руки й бачить, що вони по лікті заляпані в ній, неживій. І леза шабель, і сорочка.

— Чорт забирай, Максиме, ти що оце чиниш?! — Степан тягне отамана у схованку до кущів. — Куди ти прешся оце?!

— Мерці… — шепотів Максим. — Мерці…

— Та певне ж, мерці. Тобі краще знати.

Потягло паленим.

— Дим… — прошепотів Максим.

— Де дим? — принюхався Степан, поводив очима скрізь. — Де горить?

— Всередині, — отвічав характерник, мабуть, маючи на увазі палаюче село. — У суті… — зачимсь додав.

— Ху-у-у-х! — зітхнув Степан і озирнувся на схід, де над Диким Полем плив дим.

Х

Жайвори обступають Галю. Утворюють круг неї кільце. Галя закочує рукави і зображує пальцями упирську фігуру ОсінЬ, тоді ЯмУ, ХресТ, закриває очі.

— Зрій мій лик, смертний.

Я князь.

І вір у свого князя.

Розтирає один об один кінчики пальців.

— Має мудрість твій апостол.

Вір свому апостолу.

Навкруги піднімається вітер. Сильнішає й сильнішає. Зблискують далекі блискавиці.

— І увіруй у свого Господа.

Максим зі Степаном, які саме мчали через хащі до церкви, аж попадали на землю од сили і висоти звуку, що оце зчинився. Наче запищало у вухах, але так дуженько, що ой леле!

— Степане, вставай! Вставай! — бурмоче чумний од того писку Максим і тормошить товариша. — Бігом до церкви! Вони там її не взріють, але це до певного часу. Треба їй допомогти!

Підбігли, ледве дихаючи. Упирі стояли, тримаючись за руки, обличчями назовні кола. Галя — в центрі. Смертних не пускають.

— Нехай! Нехай, Степане! — бубонить Максим — Бережуть. Бережуть її. То добре… Галю! — кричить через юрбу. — Галю! Летять! Тут вони вже, мила! Спиняй!

ХІ

Кіннота Симеона Пожарського в місячних сутінках усюди натикалась на перепони й пастки. Сам князь уже спохватився, та було пізно. Почалась панічна втеча до греблі.

Коні, чуючи сморід мертвяків, що пали з самих небес, казились, скидали з себе вершників, кидались у річку і топились у багнистих плавунах.

Козаки й кровопивці з боку Соснівки чавили московітів, як комах — коло греблі почалась жорстока різанина та розстріл упритул. На крики про допомогу ніхто не зважав.

— Хведько! Заходь із хлопцями з правого боку до греблі, та хутчіш, бо упирі скоро нас лишать — світає он уже! Треба діждатися ляхів!

— Слухаюсь!

Хведько в упирів не вірив. Він узагалі, як відомо, в усяку нечисть не вірив, а на тих із мечами думав — ляхи. Так узагалі багато хто з козаків міркував — якісь польські лицарі, не більше. Та й чи розбереш щось у такій колотнечі — б’ються за нас, то значить, свої.

У таких міркуваннях Хведько й не помітив, як якийсь московіт підлетів до нього впритул і заніс із розгону шаблю.

— Ух вйо!

Хвіть!

Голова московіта полетіла з пліч ген-ген в очерет.

Хведько побачив перед собою високого парубка з вусами, в чорній сорочині, із довгим мечем у руках. Кивнув йому, мовляв, дякую.

Парубок того руху не помітив — дивився саме на свій заляпаний кров’ю меч. Тоді підніс клинок до рота і злизав кров, наче куштуючи. Ствердно і задоволено кивнув головою, вгледів затим козака — відсалютував йому жестом, мовляв, будь ласка.

Козак не дивився вже, що там він вимахував — вирячив приголомшено очі й аж затим помітив, що парубок-бо висить у повітрі аршинів на півтора од землі.

— Та хай тобі грець! Згинь, нечиста сило! Згинь! — Хведько хрестився що є сили.

— Ну-ну, — з пересторогою похитав пальцем парубок. — Ха-ха! — розсміявся і наче крізь землю провалився.

— Хух, — зітхнув Хведько. — Оце слухай після такого небилиці того бовдура Шевчика.

З боку Підлипного почалась атака козаків і поляків.

ХІІ

Легіон кинувся на село під вербами, як оскаженіла комашня на шматок м’яса, як рій бджіл на кривдника цариці, як зграя вовків на живу плоть і як перший весняний дощ.

Легіон линув над Торговицею, легіон падав у її воду, обривав віття прибережних верб і жердини криниць-журавлів, лопаті вітряків і гнізда лелек, легіон бився об дзвіницю церкви Чудотворця Миколи.

Легіон їв.

Стомлені й замучені вояки Захарчука били ваготою тіл литі стіни хат, витаскували з-під уламків тіла, рвали на шмаття, одціжували кров з розірваної плоті в свої горлянки, злизували пролиту її з землі разом із шматками ґрунту.

Жах! Жах!

Легіон їв.

Як кажани, велетенські зграї кажанів у небі, і нікуди сховатись.

І нікуди бігти.

Легіон їв.

* * *

— Галю! Роби шось! Вони вже тут! Спиняй їх, серце моє!

— …а….а…

Галя в запамороченні, вона здригається короткими поштовхами й наче ось-ось втратить свідомість. Вона марить:

«— Так не повинно — не повинно бути! Так неправильно! Але чому?! Ти чуєш? Ти чуєш мене, Мирославо?..

І вийшов Господь на Суд.

— …а…а…а…к…а…

— Хто?

— Це я, впусти.

— Виростеш велика, і будеш жити щасливо-щасливо, не так, як ми з мамою. Ой доню, доню…Спи, донечко.

                                    Люлі-люлі-люлі…

— Ти маєш сказати «заходь»…

— Що, серденько?

— Я вагітна…

І вийшов Господь на Суд.

— …а…а…к…к…а…р…

— За що ти так, синку?

— Зараз, донечко, зараз ми виберемось…

— Не робіть, не робіть, вуйно!!!

— Життя — це не завжди благо…

І вийшов Господь на Суд.

— Замовчи!

— Вовкун же!

— Уб’ю!

                                   Та й сіли на люлі…

— Уб’ю!

І вийшов Господь на Суд.

— …к…а…р…

— Я не дотягну до Путивля… до Путивля.

— Скоро вже, серце.

— Прости, Дарко, не вгледів, не спас…

І вийшов Господь на Суд.

— Віра потрібна смертним.

— А що там, доню?

— Там Господь і Рай.

— А ти?

— Мені туди не можна.

— Уб’ю!

— Ти принц, а я принцеса.

І вийшов Господь на Суд.

— Назад!

— Прости, Дарко, не вгледів, не спас.

— Воно ж упир! УПИР!

— Га-а-а-лин-ко!

І вийшов Господь на Суд»

— К-а-а-р-А!

Галя випросталась і звела руку вгору, долонею на летючі тіні. Вони призупинили лет.

— І вийшов Господь на Суд

1 ... 62 63 64 ... 70
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дума про Хведьків Рубіж», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дума про Хведьків Рубіж"