Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Наречена для боса, Астра Вєєр 📚 - Українською

Читати книгу - "Наречена для боса, Астра Вєєр"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Наречена для боса" автора Астра Вєєр. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 62 63 64 ... 79
Перейти на сторінку:
Розділ 46

Діана

- Ді, та кажи вже, що сталося?! Ти ж тільки зі мною розмовляла перед виходом з офісу. Щастя через телефон від тебе капало, - подруга кидається мене заспокоювати.

- Даремно капало, - бурмочу через силу і тягнуся за серветкою.

- Нічого собі настрій швидко змінюється. Хоч поясни, що на тебе найшло? Може, і я з тобою тут литиму сльози.

- Віко, я зустріла її, а вона... такого наговорила…

- Хм, я здогадуватися буду до ранку. Зрозуміло поки, що не чоловіка. Нормально скажи, кого зустріла?

Віка кличе офіціанта і замовляє для нас два коктейлі міцніше.

Пити не хочу, але все ж роблю пару ковтків, щоб говорилося легше.

- Пам'ятаєш, я розповідала про колишню Максима?

- Ти про жабу Карину? Уточнюй, якщо що.

Вона згадує, яке ми стерво прізвисько дали.

- Так ось, вона, жаба ця, раптом причепилася з відвертістю. Бачте, не я одна на фіктивну роль попалася. Вже таких багато було і буде. А я ж кохаю його... як він міг? Навіщо ж приховував?

Хлюпаю носом і в подробицях переказую кожне слово Карини. Не тільки для подруги, але і для себе.

Я звикла шукати логіку у всьому. Наше зіткнення, ні в які рамки не вкладається.

Ну як я могла врізатися саме в неї? Та я б за три вулиці колишню Максима обходила.

Скажи вона, що досі з Максимом, і то б менше повірила. Проте цю її фразу про фіктивність, хіба можна вигадати? Карина показала, що знає про нас, і те, що я помилялася у всьому. І ще те, що, можливо, незабаром займе моє місце.

- Довіряти їй не можна, - насупившись, тягне подруга.

- А кому можна? Максиму? - відчуваю себе знову у розгубленості.

Я ж тільки йому повірила. Тільки відчула, що він мій. І не стала триматися, розкриваючи перед ним своє серце.

- Ді, а як ти сама відчуваєш?

- Страшно повірити Карині, та боюся помилитися в Максимі. Ось що я наразі відчуваю, - гірко зітхаю.

- Ну і як з'ясовувати? Дзвонити йому будеш?

- Ні, поки ні, - хитаю головою, намагаючись міркувати. - Мені треба знати напевно, обдурила стерво чи ні. Максим просив більше про Карину не заїкатися.

Вистачило мені розборок через неї в офісі. Навіть сумніваючись, я боюся Максима втратити. Прийме за істеричку, і тоді напевно зі мною бути не захоче.

- А якщо Карина якраз цього домагалася? - вимовляю далі думки вголос. - Хотіла нашої сварки? Вона знає Максима, і що він біситься, коли жінки його в обмані звинувачують.

- Відпускати багатого чоловіка, авжеж, їй не хочеться, - подруга зі мною згодна.

Думки прояснюються, і поступово думається легше.

Шукаємо в інтернеті відомості про Дієвих, особливо про старшого онука. Нічого такого не знаходимо, тільки по обривках збираємо все, що я знала і так. Де навчався, коли з-за кордону повернувся, обійняв посаду директора “Плей Дієв”. Наші заручини і все на цьому.

- Стоп. Але якби у Максима були у минулому фіктивні наречені, про них би теж просочилася інформація? Чомусь тільки про мене відомо.

- Ну звичайно ж! - Віка схоплюється зі стільця. - Треба знайти цю брехливу жабу і дати їй гарненько за твої сльози.

- А потім вона подзвонить Максиму і переверне на свій лад? Ні вже, не хочеться руки бруднити, - я морщуся гидливо, згадуючи цю Карину прегарну.

- Гадаєш, вона сама відчепиться?

- Сподіваюся на це. Після приїзду Максима, спробую йому якось дати знати про нашу зустріч.

Навіть лаю себе, що могла, як ідіотка, повестися на прийомчики Карини. Максим просив йому вірити, а я досі сумніваюся в нас. Ні, не у своїх почуттях, і не в тому, що мій коханий чесний. Найбільше, у своєму становищі. Скільки я буду потрібна?

У Карини вийшло вдарити мене по самому вразливому. Вона називала терміни, а я задихалася від болю.

Тепер моє дихання повернулося в норму. Сама себе накрутила, от і повелася на злісну стерву. Нехай ще тільки підійде, дізнається від мене, що про неї думаю.

І все ж, розмовляючи далі з подругою на різні теми, я раз у раз поверталася до однієї:

"Чому колишня Максима, називала мене фіктивною нареченою? Знала або випадково з брехнею вгадала?»

Ці думки чіпляють мене, вони ніби тиснуть загрозою.

... Через п'ять неймовірно довгих днів, я поспішаю, як ніколи, на роботу. Ще трохи і зустрінуся з Максимом.

Бос дзвонив з аеропорту і сказав, що спочатку заїде в офіс. І вже звідти зірвемося та поїдемо, куди захочемо.

Не передати словами, як же я сумувала. Без його звичної іронії. Удаваної строгості, за якою Максим ховає турботу. Без наших вечорів і ранків. І мліла від однієї лише думки, швидше відчути на собі його ненаситні губи, руки, і все те, чого так в ці дні не вистачало.

На бігу прощаюся з помічницею по господарству Зінаїдою. Тільки їй наздоганяти мене доводиться. Жінка зі сміхом показує на розстебнуту блискавку на спідниці. Ось до чого мене поспіх доводить. Отримую від неї побажання "Гарного дня", і що чекає нас у свій наступний прихід побачити удвох. Після цього стрибаю у ліфт.

Водія не кваплю тільки з ввічливості. Незручно якось. А сама вистукую по колінах пальцями.

Наші дзвінки і листування мене зігрівали під час відрядження Максима. Але все одно не замінювали бачити його поруч, знати, що він мій. І навіть називати улюбленим босом. Про інший свій "тимчасовий" статус за контрактом, намагалася не думати. Інакше згадувалася підла стерво Карина. Нехай і не мріє, що я їй Максима віддам.

- Діано Віталіївно, ми на місці, - повертається до мене водій.

- Нарешті! Дякую! Один з моїх найкращих днів починається.

На секундочку прикриваю очі, і потім стрілою вилітаю на вулицю.

Мене підвезли прямо до входу в головну будівлю корпорації. Через кілька кроків, я вже входжу у скляні двері. Настрій чудовий. Скоріше б дістатися до приймальні.

- Доброго ранку! - звично вітаю співробітників безпеки.

У відповідь вони не кидаються вітатися зі мною. Замість привітних посмішок, хлопці поводяться стримано, хмуряться. Могла б не надавати стільки значення, але старший у зміні, раптово перегороджує мені шлях.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 62 63 64 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наречена для боса, Астра Вєєр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наречена для боса, Астра Вєєр"