Читати книгу - "Будь зі мною, Анна Пахомова"

В автомобілі на узбіччі продавали каву з собою. Віра попросила зробити їй лате з кокосовим сиропом, сьорбала теплий напій через соломинку, гріючи не тільки губи, а ніби і серце. Вона думала як жити далі, і не знаходила відповіді.  Скільки б не твердила їй Лара і увечері і зранку, що Антону треба показати його місце, Віра все одно не могла зрозуміти  як це зробити. В її серці не було зла, було тільки розчарування. Чим більше вона думала, тим більше спільного знаходила між Артуром і Антоном. Тільки перший просто ранив її самооцінку. А другий – знищив її вщент.

 - Віро, - в приймальню увірвався Волков, дівчина навіть не встигла пальто розстебнути. Тільки тримала в руках шапку, яку стягнула з зібраного в скупу гульку волосся.

Окинула генерального директора поглядом, помічаючи, що він розгубив свій звичний лоск. Чубчик розтріпаний, не по сезону тонка футболка, так ніби Антон Павлович одягався сьогодні поспіхом, не задумуючись, що на себе натягує.

- Добрий день, Антон Павлович, - дівчина спробувала приборкати власне серце, що зайшлось шаленим ритмом, варто було тільки побачити Антона. Скільки б мало минути часу, щоб вона спокійно реагувала на його приступність? А їй так треба ця спокійна впевненість зараз.

- Ось, тут доказ, що ти помиляєшся, - Антон дістав із кишені чорну флешку, поклав перед Вірою на стіл. Дівчина здивовано округлила очі:

- З приводу чого саме?

- З приводу того, що у мене є інша жінка, яка наводить на тебе порчу, - терпляче пояснив Волков. Треба було ще пояснити їй, чому для нього це так важливо, чому він любить бути чесним, і цінує чесність в людях. – Мене заччепило, що ти могла подумати, що я зустрічався з тобою, маючи ще якісь стосунки. Я б ніколи так не вчинив.

- Ясно, - Віра не дивлячись кинула флешку в сумочку. – Це все?

- Я звільнив Тамару Олексіївну, - власні руки ніби стали Антону чужими, він не знав куди їх подіти, чи скласти на грудях, чи засунути в кишені штанів. Щось він почав пояснення не з того боку. Треба було відразу починати з головного, але в голові у Волкова була суцільна каша. Він радів бачити Віру, жадно роздивлявся її рухи, коли дівчина знімала пальто, чіпляла його в шафу, повернувшись до Антона спиною. На Вірі були вузькі джинси і широкий светр, з декоративним шнуруванням на спині. Гріх було не уявити, що якщо потягнути за край атласної стрічки, то светр розійдеться на дві частини, оголяючи рівну спину з оксамитовою шкірою.

Віра повернулась до генерального директора обличчям:

- Навіщо Ви її звільнили?

- Бо всі ті погані речі, то її рук справа, - пояснив Волков.

Він сам був шокований, коли Вадим зателефонував зранку і розповів, що йому вдалось дізнатись.

«Номер з якого пані Швець слали смс належить пану Усанову, - басив СБшник. – Чоловіку Усанової Тамари Олексіївни. Я набрав його ввечері, з лівого номеру, сказав, що ми з соцзахисту, перевіряємо потребу в субсидіях, так він мені всі явки з паролями і здав – і як звати, і де живе. А ти, кажеш, Павлову з ДБР набирав, щоб вирахувати той номер?».

«А відео з камер за вихідні?» - дивувався Волков.

«А відео нічого не показало. Тамара Олексіївна все розсипала навколо себе зранку. Надивилась телешоу всіляких, от і вирішила тобі теж шоу влаштувати».

- Навіщо вона все те зробила? – щиро здивувалась Віра.

- Ти дуже професійно підійшла до виконання своїх обов’язків, допоки Тамара Олексіївна була на лікарняному, - Антон скупо посміхнувся. – Вона очікувала хаосу, і постійних дзвінків. А виявилось, що її легко можна замінити. Та ще й хтось із колег повідомив, що нібито нова секретарша спить з шефом, - Антон ледь стримався, щоб не розповісти хто ця «доброзичлива» колега, яка теж сьогодні залишилась без роботи. – Тамара Олексіївна запанікувала, що в  її послугах не буде потреби, і вирішила діяти рішуче.

- Мені її шкода, - Віра похитала головою. – В її віці важко знайти роботу. Хоча вона і була аж надто жорстокою з тим пацюком.

- І я тепер залишився без секретаря, - продовжив Антон.

Він не був впевнений в тому, що каже. Але ще кілька годин тому думка посадити знову Віру в своїй приймальні здалась дуже раціональною. У Жидкіна вона все одно довго не затримається, а Антону потрібна професійна помічниця. І так можна буде наглядати за Вірою. Щоб її ніхто не образив, звісно.

- Співчуваю, - Віра ввімкнула свій комп’ютер, ніби натякаючи генеральному директору що їй треба працювати.

- Я думав, ти б могла виконувати цю роботу, - ствердно промовив Волков. Насправді він хвилювався, але переконував себе, що Віра погодиться.

- Ні, дякую, у мене вже є чим займатись, - Віра в котре за останні дні мусила стиснути пальці в кулаки, щоб не показувати їх тремтіння. Він що знущається над нею? В її душі здіймалось ціле цунамі почуттів. Що він собі думає – як зустрічатись з нею, так у нього немає часу. А як навантажити її своїми дурними папірцями – так Віра «може виконувати цю роботу»? Дівчина вткнулась в монітор комп’ютеру, всім своїм виглядом показуючи, що розмова закінчена.

- Віро! – Антон навис над її столом, трішки підвищуючи голос, щоб привернути до себе увагу. – Ну як ти не розумієш? Наші стосунки були помилкою, не тому, що мені чи тобі було погано. Навпаки, було аж надто добре! Але я порину в будівництво нового бізнесу, а ти будеш вимушена ловити крихти уваги, яких тобі зрештою буде мало. І краще вчинити як дорослі люди, і не починати те, що закінчиться болісним розлученням! Допоки ми не встигли прив’язатись один до одного!

- Дякую! – Віра теж підвищила голос. Тремтячий голос був єдиним, що зараз залишалось в ній живим. В її очах плескався бездонний, нестерпний відчай. – Дякую, що ще раз нагадали, що ніколи не бачили для нас майбутнього. Все як і домовлялись – без майбутнього і зобов’язань!