Читати книгу - "Будь зі мною, Анна Пахомова"

- Віро, ти розумієш, що все для твого блага!- Антон спробував знову достукатись до її здорового глузду.

- Розумію! – Віра таки вскочила із свого місця, щоб не дивитись на нього знизу вгору. – Чого не розумію, то це навіщо ви мені постійно це нагадуєте? Вам подобається бачити як я страждаю?!

- Та що тут за шум?! – на крики вийшов з кабінету Дмитро. Нахмурився, побачивши Антона: - Знову ти дівчину доводиш?

- Не твоя справа, - гаркнув Волков, зриваючи своє роздратування на другові.

- Антон Павлович мені роботу пропонує, - Віра повернулась на своє місце, більше не дивлячись на Волкова. – Я йому сказала, що вже працевлаштована.

- А Антон Павлович наполягає? – Жидкін підійшов до Віриного столу, затуляючи її собою від роздратованого і злого Волкова. – Так і знав, що він не вміє програвати достойно!

- Ти сам не знаєш про що кажеш! – справедливо обурився Антон.

- Але я знаю, що якщо ти не зупинишся, мені знову не обломиться побачення, бо хтось знову буде втирати шмарклі моїй секретарці! – огризнувся Дмитро. – Ти зараз реально псуєш життя трьом людям. І може навіть собі. Але тобі – так і треба!

- Дай мені договорити з Вірою, - з зусиллям але взяв себе в руки Волков.

- Віро ти цього хочеш? – скептично подивився на дівчину Дмитро.

- Ми вже все обговорили, - Віра пожалкувала, що не може сховати очі за волоссям.  Тому тільки коротко похитала головою і відвернулась.

Антон розвернувся на п’ятах, і пішов геть. Відчуття було таке, ніби у Віри в руках залишилось його серце. Він вже не був впевнений в правильності своїх вчинків. Тому що думки про те, що пройшов би місяць їх стосунків, гормони б уляглись, і їх з Вірою недоліки вилізли б на перший план не здавались Волкову більше раціональними. Не здавалось йому вірним і те, що Віра могла б покинути його, так як зробила Олеся. Бо Олеся ніде не працювала – а Віру і справді можна було б посадити поруч з собою в приймальні. Знати, що вона близько, бачити її за бажанням, обідати з нею, розмовляти і торкатись її ненароком, коли ніхто не бачить.

Не зрозуміло було, чому йому ця думка не прийшла в голову раніше. Але тепер, коли він образив дівчину і відштовхнув від себе, було не зрозумілим, як повернути все назад.

Жидкін пішов слідом за Волковим.

- Чого тобі? – помітивши позаду себе фінансового директора непривітно озвався Антон.

- Слухай, а як ми тепер оренду будемо платити? – порівнюючись з Волковим поцікавився Дмитро. – Чи мені з’їхати, бо ти забереш весь поверх собі?

- В кабінеті поговоримо! – незадоволено пробурчав Волков.

Дмитро хмикнув і пішов за ним. Але прикривши за собою двері Антонового кабінету завів розмову геть про інше:

- Тоха, я хотів сказати, що чув вашу з Вірою розмову, і вважаю, що ти правий!

- Що? – Антон аж на хвильку розгубився. – Тобто?

- Вона тобі не пара! – впевнено продовжив Дмитро. Він усівся за стіл, і господарським жестом запропонував Антону зробити те саме. – Ну подумай сам. Ти весь в роботі, а їй треба увага. Всі ці жіночі штучки типу квітів, подарунків, пам’ятати дату коли ви познайомились. Ти не зможеш їй цього дати.

- Ти думаєш я не здатний запам’ятати минулий понеділок? – Антон не вірив своїм вухам.

- А ще ця різниця у віці, - не слухаючи Волкова продовжив свої роздуми Дмитро. – Це майже десять років! Коли їй буде тридцять ти вже будеш старим дідом. Віра хотітиме в клуб, а ти хотітимеш давити диван біля телика!

- Дімон! – Волков мимо волі закуйовдив своє волосся, слухаючи цей протік нісенітниць. – Віра не ходить по клубах! Вона серйозна дівчина!

- Та головне навіть не це! А те що вона вже зараз завдає тобі неприємностей! – Жидкін направив пальця на Антона, підкреслюючи важливість своїх слів. – Вона відволікає тебе від спроб узяти новий кредит. Не дає скиглити про важкий судовий процес! Вимагає витрачати на себе дорогоцінний час!

- Це все не так! – не витримав Антон. – Ніяких неприємностей вона мені не завдавала! Діма, до чого ти все це говориш?

- Я озвучую твої думки, - раптом став серйозним Дмитро. – Так ти думав, коли вирішував, що ви з Вірою не маєте права на своє щастя? Ну зізнайся?

- Майже так, - погодився Антон, сідаючи на своє місце, і торкаючи мишку від комп’ютеру, щоб засвітився монітор.

- І настільки мудро ти думав? Та ти просто злякався, що все іде аж надто ідеально!

- А ти прийшов мені клепку на місце поставити? – Волкову було неприємно, що Жидкін його так просто прорахував.

- Ні, Тоша. Не зовсім. Бачиш, у мене останнім часом ішло все шкереберть, ти мабуть помітив. Баби не приносили нікого морального задоволення,  я шукав ту, з ким би мені було комфортно, хто була б на моїй хвилі. Але коли знайшов вона мене тупо відшила, і хто б міг подумати, що всьому виною моя безпечність?

- Ти про ту брюнетку, Вірину подружку? – здогадався Антон.

- Так. Лариса особлива – не дурна, не легковажна. Але легка на підйом. Може танцювати в клубі до ранку, потім іти на тренування, може їсти корисну їжу, а може зірватись і замовити  курку-гриль! Вона як я, з нею не треба бути кимось іншим, - Дмитро мрійливо прикрив на хвильку очі. – А у вас з Олесею було не так. І з Вірою так не було, інакше ти б її не відпускав!

 Антон стиснув мишку, переживаючи ураган болю. Дмитро говорив, а він розумів, що дійсно наробив дурниць. Бо саме  з Вірою він відчував себе справжнім, легким, цілісним! Все це було. А Антон знехтував цими почуттями, надумавши собі купу причин не зустрічатись з Вірою.

- Я б міг сказати, що ви з Вірою гарна пара, - продовжив Жидкін. – Міг би переконувати тебе, що тобі треба така жінка. Але ти ще більше триматимешся за свої переконання. Тому я просто озвучив те, що ти собі думав. Як воно тобі звучить?