Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Подаруй мені тата, Анна Дрімс 📚 - Українською

Читати книгу - "Подаруй мені тата, Анна Дрімс"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Подаруй мені тата" автора Анна Дрімс. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 85
Перейти на сторінку:
Розділ 24. Ніка

Ніка

Розплющую очі, відчуваючи міцні обійми. Акуратно повертаюсь у теплих чоловічих руках. Ігор ще спить... Невагомо торкаюся кінчиками пальців його щоки, намагаюсь увібрати кожну рисочку його обличчя.

Так добре й спокійно… але в голові знову спливає безліч суперечностей…

Раптом ми обидва вчора піддалися емоціям, а насправді йому це не потрібно? Але як тільки я починаю занурюватися у свої думки, Градов міцно обіймає мене, цілуючи в кінчик носа.

— Не втекла? — посміхаючись, питає.

— А ти цього хочеш? — несміливо відповідаю запитанням на запитання.

Він миттєво стає занадто серйозним, його обличчя набуває жорсткості.

— Навіть не сподівайся, — суворо карбує. — Збігати треба було до того моменту, як я вчора повернувся додому, — здивовано ляскаю віями, він злегка пом'якшується, посміхаючись. — І дізнався, що в мене, виявляється, є дружина, — задоволено каже.

— Ти про що? — дихання трохи збивається, коли я згадую…

— Ліка написала, що ти її вигнала, — дивиться, як на дитину, коли бачить мою розгубленість. Ніжно прибирає волосся з мого обличчя. — Я не очікував тебе тут побачити, — несподівано зізнається.

— Чому? — запитую, зустрічаючись із ним поглядом, відчуваю його подих на своїй шкірі.

— Думав, що ти розчарувалася. Я ж тоді не прийшов.

Починаю почуватися винною.

— Тобі треба було сказати мені про причину, — плутано кажу, нервуючи. — Подумки я чекала від тебе чогось подібного... — зізнаюся. — А ось Надійка…

— Образилася? — нетерпляче перебиває.

— Плакала… зайця сховала… про тебе практично не говорить… — голос трохи тремтить, коли я згадую стан своєї дочки, різко сіпаюся, встаючи з ліжка. Градов не встигає вчасно зорієнтуватися, але встає за мною. Починаю ходити по кімнаті, зминаючи поділ його футболки, яку одягла під ранок.

— Ти чого? — запитує, зупиняючи мене, притягує до себе.

— Що ми будемо робити далі? — тихо питаю. — З нами…

— Жити, — впевнено відповідає. — Ми поговоримо з Надею, розповімо їй, що я її тато. Ви переїдете до мене, — мої очі округляються, коли я чую план його дій. — Ти вийдеш за мене заміж і візьмеш моє прізвище...

— З чого ти взяв, що хочу за тебе заміж? — перебиваю, посміхаючись. — Мені, наприклад, офіційної пропозиції не надходило.

— Зрозумів, — міцно стискає долонями мою талію. — Зроблю. Ну, ти ж розумієш, що відповідь від тебе може бути тільки одна, — нахиляється… надто близько… я вже готова погодитися на всі його умови. Моє серце стукає як шалене. — Мало не забув, — цілує в кінчик носа, — потрібно буде зустрітися з моєю мамою.

— Ти з нею спілкуєшся? — тихо питаю.

Коли ми з Ігорем тільки почали зустрічатися, між ними були, м'яко кажучи, дуже натягнуті відносини. Вони зідзвонювалися кілька разів на рік, вітаючи один одного зі святами. Я з нею бачилася всього один раз, але мені цього вистачило… Інна Вікторівна видалася мені досить отруйною, холодною і навіть трохи меркантильною жінкою. Але це враження від першої зустрічі, її справжню я не знаю. Вона вважала Ігоря винним у смерті дочки та чоловіка. Перший рік після смерті близьких вони зовсім не контактували.

— Не за дужо, — неохоче відповідає. — Раз на місяць-два зідзвонюємося. Кілька разів на рік бачимося. Цього нам обом вистачає.

— Зрозуміло...

— Але про внучку, я думаю, вона повинна знати, — стискає губи, трохи хитаючи головою. — Але як вона сприйме цю новину, я навіть не уявляю.

Якщо чесно, я трохи побоююся її реакції.

— До речі, з приводу Наді… — розповідаю йому про її лист Діду Морозу.

— Ого, — каже, вислухавши мене, — ну, бачиш, як усе вдало складається.

— Тільки треба подумати тепер, як їй розповісти про тебе, — задумливо вимовляю. — А тепер, що стосується нашого спільного майбутнього… — трохи переминаюся, але потім беру себе до рук, все ж я маю зрозуміти, що тоді сталося. — Я дуже цього хочу, але також я хочу знати, чому ти мене кинув сім років тому. Всю правду. Я не можу жити у підвішеному стані, постійно думаючи, чому все сталося саме так, боячись повторення чогось подібного. Розумієш? — відчуваю напругу, яка починає з'являтися між нами. Нервую. — Ти казав, що любиш, але постійно їздив кудись, зникав ночами, повертаючись уранці. Ти закрився від мене, нічого не розповідав, а потім просто зрадив мене, — голос зрадницьки тремтить, коли згадую пережитий біль. — Я до останнього не хотіла в це вірити, проте... — опускаю голову, відчуваючи, як сльози підступають до очей.

Я й справді боюся, що мені знову буде боляче…

— Ніко, — чую його хрипкий голос, він притискає до себе, міцно обіймаючи. — Ми поговоримо. Обіцяю. Хочеш, ось прямо зараз і поговоримо? — запитує, ніжно цілуючи в верхівку.

— Так, — шепочу, киваючи головою. Подумки готуючи себе до розмови про минуле…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 63 64 65 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подаруй мені тата, Анна Дрімс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Подаруй мені тата, Анна Дрімс"