Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Флеш Рояль, Тала Тоцка 📚 - Українською

Читати книгу - "Флеш Рояль, Тала Тоцка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Флеш Рояль" автора Тала Тоцка. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 117
Перейти на сторінку:
Глава 18

Машина довго петляла по гірських дорогах, поки Максим не повернув біля чергового покажчика вниз, до одного з селищ.

 — Діно, тут живуть мої родичі, для них ти моя дівчина, будь ласка, не забувай про це і поводься відповідно. Я залишу тебе тут, а сам поїду, скину решту вантажу. Потім ми у них трохи погостюємо, я завжди приїжджаю сюди в цей час, — Домін говорив сухо і по-діловому, ні дати ні взяти, видача інструкції особовому складу. Але в неї настрій споганився ще більше.

«Якщо я твоя дівчина тільки для них, то для тебе тоді хто? Дід Пихто?" Максим раптово пригальмував і розвернувся до неї.

— Діно, що з тобою? Ти весь ранок на мене дмешся, я намагаюсь тебе розвеселити, але марно. Щось трапилося?

Вона мовчала, тоді Макс взяв її за підборіддя і зазирнув в обличчя, але Діна лише щільніше стиснула губи. Сказати їй було нічого, а відкрити зараз рота — напевно ляпнути чергову дурість. Ніхто не обіцяв їй романтичних освідчень у коханні і цнотливих поцілунків під шепіт прибою, вона й сама погодилась на цю поїздку виключно заради грошей.

А насправді погодилась б і зовсім безкоштовно, навіть якби Макс покликав її здійснити піший перехід в саме жерло Ейяф'ятлайокютля, наприклад. Тільки б з ним разом. Але вголос вона лише втомлено промовила:

— Поїхали, Максиме. Давай швидше закінчувати з цим маскарадом. Дівчина так дівчина, якщо хочеш, можеш навіть сказати, що ти мене вдочерив, — і відштовхнула його руку від підборіддя.

Максим дуже дивно глянув на неї, йому чомусь не сподобались її слова. "Ну пробач". Завів двигун і покотив по вузьких вуличках. Врешті загальмував перед високими фарбованими воротами, дістав з машини Дінку, для чогось поправив їй хвіст і взяв за руку. Вона ледь стрималась, щоб не відібрати руку, та вчасно згадала про свою роль дівчини для натовпу родичів.

Вони так і увійшли на подвір'я, тримаючись за руки, Максим знову переплів пальці, і у Дінки виникло стійке відчуття, що її ведуть на повідку. І з намордником. Заливисто загавкав невеликий білий пес, його зразу ж підтримав невидимий напарник, судячи з утробного глухого ухкання щонайменш алабай. Назустріч їм вже бігла невисока жінка, за нею йшов і усміхався смаглявий чорнявий чоловік.

— Максим, синочок, приїхав все-таки! — вона обняла Макса, той нагнувся і поцілував її в щоку. — А ми ще з учорашнього вечора чекаємо.

Чоловік простягнув руку:

— Ну привіт, боєць! З днем народження!

— З днем ​​народження, любий, — жінка знову почала обійматися з Максимом, витираючи очі.

Дінка так і застигла. У Доміна сьогодні день народження? На мить їй стало соромно — у людини з ранку був гарний настрій, а вона уявила казна-що. Та за мить її вже охопила тиха лють. Виходить, тут намічається сімейне свято, обов'язково було її сюди тягнути?

 — Знайомтесь. Це моя дівчина Діна, — Макс підвів Дінку ближче і виставив перед собою як щит. — А це мої тітка Ліза і дядько Джаміль.

Тітка Ліза уважно оглянула Дінку і розпливлася в такій щасливій посмішці, немов до них прийшла не Дінка, а Санта Клаус.

— Дитинко, ти не уявляєш, як тобі тут раді, — сказала вона, і прозвучало це напрочуд щиро. Дядько Джаміль теж був щасливий бачити Дінку. Хто тут і родич Максу, так швидше тітка, Джаміль — татарин, мабуть тутешній, а в Максимі нічого татарського не спостерігалося.

З-за будинку вийшов хлопець, молодший за Макса, але старший за Дінку. Ось тут не помилишся, хто кому батько. Він радісно підстрибнув і метнувся до Максима.

— Братику! Чому так довго?

— Це Діна, — на цей раз Домін був лаконічний.

— А я Алан, брат нашого іменинника, — відрекомендувався той і знову повернувся до Макса — я вже думав, ти не приїдеш.

 — Куди б я дівся. Тітко Ліза, — крикнув Макс, — забереш Діну? Нам з Аланом треба проїхатись недалеко.

 — Звісно. Підемо в будинок, дівчинко. Ти зголодніла з дороги?

«Ну хоч не дівчинко моя». Дінка ще продовжувала сердитись на Доміна, але сама розуміла, що ця добра усміхнена жінка нічим перед нею не завинила, тому змусила себе заспокоїтись і вдихнути глибше, а видихне вона, коли вже буде під'їжджати до свого дому. Поки ж слід щонайменше не зіпсувати людям свято, навіть Максиму. Дінка постаралась, щоб її голос звучав якомога привітніше.

— Дякую, ми з Максимом недавно снідали.

Макс, гад такий, в кращих традиціях Голівуду ніжно обійняв її за плечі — треба ж, виявляється, може своїми кліщами і нормально торкатися — заглянув в обличчя і зворушливо запитав:

— Ти не будеш нудьгувати, радість моя? Я не надовго.

Тут вже прийшла її черга палити напалмом. «Там де ви вчилися, ми викладали, Домін». Дінка погладила долонею його щоку, намагаючись не звертати увагу, як приємно лоскоче шкіру його одноденна щетина, і вклавши в голос побільше сердечності, відповіла:

 — Звичайно буду, любий. Ти ж знаєш, що я жити без тебе не можу.

Очі «любого» стали кольору грозового неба, хіба що блискавки не висікали, він насилу стримався, щоб не віджбурнути її в сторону. Погляд став колючим і злим, плечі звично занили від свердлячих лещат. Дінка продовжувала безтурботно витріщатися, Домін нахилився ближче, обережно торкаючись губами скроні, і їй немов вітром принесло: «Ну все, ти догралася».

Дінка мужньо витримала це ліричне прощання, дала добрячого стусана своєму ридаючому від милування внутрішньочерепному приятелю, і попрямувала в будинок, залишаючи за собою на полі бою лише випалене попелище. Схоже, ніхто крім них двох не помітив дурманного реву сирен, оглушливих залпів смертоносних знарядь, здійнятих грудок землі і охоплених помаранчевим полум’ям крон дерев.

Дверцята «Мерседеса» ляснули так, немов Домін закривав її зовні ногою, двигун заревів, і автомобіль зірвався з місця дивно горизонтально. А Дінці здавалося, він зараз злетить. Вона ледь чутно зітхнула. І чому, питається, так роздратувався Макс? Він просив грати роль, вона й грала. Ось тільки від того, що вона сказала чисту правду, було по-справжньому тоскно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 63 64 65 ... 117
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Флеш Рояль, Тала Тоцка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Флеш Рояль, Тала Тоцка"