Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Клавка 📚 - Українською

Читати книгу - "Клавка"

458
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Клавка" автора Марина Гриміч. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 69
Перейти на сторінку:
роман».

Клавка схаменулася. Швидкість її друкування була такою високою, що молоточки стали чіплятися одне за одного. Стоп! Навіщо «розстрілювати» текст? Адже сказано влучно.

Принесли виступ Смолича.

Клавчина черга слухати.

«Мені не доводилось виступати ні в пресі, ні усно з висловленнями своєї думки про роман „Жива вода“, але мушу признатися, що я з тих, які в цілому прихильно поставилися до роману. Побачивши і відзначивши для себе окремі зриви, сказавши про це в приватних бесідах, я, одначе, не зумів ширше розглянути вади твору, прямо кажучи, я проявив політичну короткозорість і сліпоту».

«Юрію Корнійовичу, це й усе? Це ж не критика роману! Юрію Корнійовичу, давайте жорсткіше, жорсткіше давайте, ви хіба не підозрюєте, що зараз і вам готується „сюрприз“?»

Клавка згадала, як нещодавно у приймальні відбувся словесний бій між начальством і невгамовною Єлизаветою Старинкевич. Її переконували, що вона повинна стати головним доповідачем на секції прози, де обговорюватимуть роман Смолича «Ми разом були в бою», опублікований в 6-му і 7-му номерах журналу «Вітчизна».

— Я не можу! — верещала Старинкевич. — Я ж його хвалила!

— А тепер прийшов час покритикувати. Така установка.

— Така установка, така установка! Ви по-людськи спершу навчіться говорити!

І вийшла, грюкнувши дверима.

«Ну що ж, Юрію Корнійовичу, раз ви так „погано поводитеся“, вам самому незабаром пришиють усі гріхи!»

Принесли виступ Новиченка. Клавка сіла за машинку.

Друкувати Леоніда Миколайовича — сама приємність. Тексти в нього грамотні, влучні, написані гарною мовою. Раніше вона розуміла його статті й виступи однозначно: тут позитивна критика, а тут — негативна. Але Прохорова навчила її читати Новиченка інакше. «Клавочко, — казала вона, — оцінка твору може бути полярною, як в електричному колі: плюс і мінус. І, як правило, у недалеких критиків так і є, він або „плюсить“, або „мінусить“. А от у Леоніда Миколайовича все по-хитрому: дивишся, такий уже мінус, що мінусіше й не буває, а приглянешся — аж під цим мінусом лежить собі такий жи-ирний „плюс“».

От і зараз Клавка, друкуючи виступ Новиченка, почала розгадувати ребуси:

«В літературі хвильовізм розробив цілу систему, цілу методологію наклепу на радянську дійсність, цілу методологію паплюження радянської дійсності і всього передового й прогресивного в українському народі загалом».

Говорячи словами вчорашнього виступу Сави Овсійовича[76], невибагливий читач побачить у цьому уривку слова «паплюження», «наклеп», а от вибагливий — прочитає словосполучення «ціла система, ціла методологія».

Вдумуючись у різні сенси, вкладені у виступ Новиченка, Клавка відчула, як її мозок мимоволі, всупереч її емоційному стану, всупереч її бажанням почав працювати за виробленою роками схемою. Він почав аналізувати текст.

«В часи війни, в 1943 році товариш Рильський виступає в Москві з доповіддю „Київ в історії України“. Але це не доповідь про Київ, тут у конденсованому вигляді подається схема всієї історії України, за версією Грушевського».

Хіба неправда? Хіба не комплімент Рильському ховається під «нищівною критикою»?

«Ідейна суть „Мандрівки в молодість“? Фактично це було неприйняття Рильським як поетом радянської дійсності».

За великим рахунком, так і є. Тільки це вели-и-кий секрет!

«Товариш Малишко формально заявив, що він ці помилки, мовляв, визнає. Але в чому суть цих помилок, в чому їх причини і як товариш Малишко думає виправляти ці помилки, що думає робити, щоб не повторювати їх, — цього Андрій Самійлович нам не сказав. Я мушу тільки сказати, що в його виступі, при всіх моїх симпатіях до товариша Малишка, я більше відчув манеру натренованого оратора, ніж справжню сумлінність і щирість письменника-комуніста».

Так, Малишко — майстер лоцманської справи: він дуже хитрий лоцман, що віртуозно проводить фарватером свій корабель під назвою «Андрій Малишко» між Сцилою і Харибдою! Леоніде Миколайовичу, навіщо далеко заходити і дорікати Малишкові за дворушність, ви й самі чудовий оратор!

«Тут багато і суворо критикували мене особисто. Я не з кожним критичним зауваженням міг би погодитись, але основне з цієї критики я цілком щиро приймаю і визнаю. Треба сказати, що мене тут шкребли і чистили такою невблаганною залізною щіткою, що витримати було нелегко, але цілком щиро скажу: я тільки радий з того, що це сталося. Легко на душі, чистіше на душі, пряміше дивлюсь я в очі товаришам і знаю, що надалі буду йти прямішим шляхом, шляхом непримиренної боротьби, боротьби без поступок, без будь-яких ухилень, боротьби за лінію партії. Разом з усіма товаришами я глибоко вдячний за це очищення атмосфери, за цю нещадну критику, яка тут розгорнулася, вдячний нашій партії, ЦК КП(б)У, керівникові більшовиків України Лазарю Мойсейовичу Кагановичу».

Амінь!

— Це все? — спитала Клавка в останньої стенографістки.

— Все!

От і все…

Пленум закінчився. Вірніше, ще не зовсім… завтра ще буде робота над резолюцією та її схвалення. Ще сперечатимуться на робочому засіданні комісії із складення резолюції, але бійні вже не буде.

Кінець…

Клавка вийшла у фойє. Їй треба було трохи порухатися, щоб скинути з м’язів передпліччя напругу. Боліла не лише рука, а й усе тіло: дарма, що сьогодні вона працювала з перервами — після нічної пригоди воно було стиснутим і спазмованим.

Письменники по закінченні останнього «бойового» засідання бродили по фойє, товклися біля буфету, збентежені і збуджені. Це спершу нагадувало броунівський рух, але помалу ті, що виступили на Пленумі, збилися в кілька зграйок і скоса поглядали на тих, хто на Пленумі відмовчувався.

Ой! — згадала Клавка. Їй же було доручено скласти і надрукувати на основі результатів реєстрації, по-перше, список тих, хто був у делегатах, але не прийшов на Пленум, і, по-друге, тих, хто прийшов, але не виступив!

Клавка знову повернулась у машбюро, сіла за стіл, крутнула валик подачі паперу, брязнула паперозатискачем і видрукувала перший перелік:

1) Василевська Ванда Львівна

2) Вершигора Петро Петрович

3) Воронько Платон Микитович

4) Губенко Павло Михайлович (Остап Вишня)

5) Дмитерко Любомир Дмитрович

6) Полянкер Григорій Ісакович

7) Полторацький Олексій Іванович

8) Старинкевич Єлизавета Іванівна

9) Шиян Анатолій Іванович

10) Упеник Михайло Опанасович

11) Петльований Віталій Іванович

При цьому вона думала: вони навмисне не прийшли, несподівано «захворівши»? Чи все-таки у кожного була справжня поважна причина? Хвороба чи відрядження. За теорією ймовірності, не в усіх одинадцяти…

Трохи довшим був список тих делегатів, хто був присутній на Пленумі, але не виступав.

Товариш Духмяний як представник ЦК персонально зайшов у машбюро разом з Іваном Ле, Малишком і Башем, щоб забрати його. І в уже знайомій для Клавки манері він визвірився на керівників Спілки:

— Чому список доповідачів був складений так невідповідально? Замість галасунів, які лише воду колотять у ступі, я б краще послухав шановних Кочергу, Сосюру, Головка! А вони не виступали!

«Навіщо так

1 ... 63 64 65 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Клавка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Клавка"