Читати книгу - "Мій коханий ворог, Alek Sandra"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Залишайся тут! - суворо наказав Антон: - Це може бути небезпечно! Я йду все розвідаю!
- Ні, я піду з тобою. У них наш син. - прошепотіла йому Віола.
- Ти здуріла, в такому вигляді? - він оглянув її в напівтемряві. Розтріпана зачіска, заплакане обличчя, чорний довгий піджак поверх вечірньої сукні, яка вже була безпощадно зіпсована і кеди? Кеди? І коли це вона встигла перезутися?
- А що з моїм виглядом не так? - вона розпустила й так зіпсовану зачіску, зняла з руки браслет. Як виявилося, то була резинка для волосся замаскована під браслет. Віола затягнула високий хвіст, з тріском обірвала низ сукні, зробивши з неї міні, щоб їй не заважала рухатися довжина. - Принаймні, у мене зручне взуття! Мій каблук зламався! Патрульна пані люб'язно віддала мені своє запасне взуття, щоб я не йшла боса!
- Що ти робиш? Твоя сукня... - в голову Антона лізли різні спокусливі думки. Йому потрібно сконцентруватися на справі, а не фантазувати щодо Віоли. Але, вона зараз, під сяйвом повного місяця, виглядала дуже сексуально. - От, чорт, чорт, чорт! Стоп! Забудь! Треба спочатку врятувати Святослава! - його голову переповнювали нав'язливі думки. Він взявся за голову двома долонями.
- Антон, не хвилюйся за сукню. Вона й так була вже зіпсована. - вона поклала руку йому на плече. - Треба знайти Святослава!
- Ні, ти нікуди не підеш! Сиди в машині, зараз почнеться дощ! - він взяв її за руку. - Я сам знайду нашого сина!
- Я йду з тобою, це навіть не обговорюється!
- Віоло, ну чому ти така вперта? - він знав, що вона його не послухає, але принаймні спробував її зупинити.
- Ходімо! - вона схопила його за руку і потягнула по вузькій стежці в сторону будівлі.
- Віоло...
- Тихо... - вона приклала свій вказівний палець до його губ, щоб він нічого не говорив: - Зараз не час для суперечок! Поговоримо про це пізніше!
Гуркнув сильний грім і блискавка розколола небо навпіл, починався дощ. Вони повільно підкралися ближче до розбитого вікна і зазирнули у нього. Від побаченого, Віола зблідла і зойкнула. Вона спробувала зірватися і пробігти до сина, але Антон схопив її за зап'ястя. Безмовно махнувши головою, він сказав їй не робити цього.
Посеред приміщення стояла стара металева бочка, а всередині неї горів вогонь. Біля центральної балки, яка підперала дах з дірками, стояло два крісла. До одного з яких, був прив'язаний Святослав, а до іншого - Аня. Їх роти були зав'язані якоюсь ганчіркою, щоб вони не могли кричати. Святослав був наляканий і плакав, а в Ані на лівій щоці була рожева пляма, наче їй дали ляпаса. - От покидьки! Я особисто їх прикінчу! - подумала Віола і сильно стисла долоні в кулак.
- Якого біса ти ревеш? Хочеш до матусі? - кримезний чоловік присів на почіпки і грубо заговорив до Святослава. - Якщо твоя люба матуся заплатить нам грошики, то ми відпустимо тебе! Але, якщо вона не буде слухняною, то...
- Петрович, годі розказувати страшилки малому на ніч! Він мужик і не буде більше плакати! - другий трохи старший чоловік, підійшов до першого і легенько потріпав Святослава по голові. - Правда, малий? - Святослав знову стверджуючи кивнув головою.
- А ти чого тріпаєшся, як курка без голови? Не подобається тобі тут чи що? - він взяв Аню за підборідок, підняв її голову і глянув в заплакані очі: - А ти гарненька, шкода, що не в моєму вкусі! - Аня зухвало махнула головою, вириваючи своє підборіддя з його лап: - А ти норовлива кобилка, виявляється!
- Петрович, руки! Ти знаєш, що нам наказав бос! Ніякої самодіяльності! Годі чіплятися до дівки! - підвищив тон до нього другий чоловік.
- Я знаю, старий! Не бурчи вже! - запевнив його Петрович.
Окрім цих двох, в полі зору було ще два чоловіки, які охороняли вихід по периметру. Вони теж були досить кремезними і сильними, можливо у них навіть була якась зброя. Віолетта була страшенно розлючена, вона хотіла голими руками прикінчити їх усіх. Але, єдине, що в неї було, це електрошокер в сумочці, яку вона забула у машині. От чорт!
- Слухай, Антон! Давай я відволічу увагу цих двох, а ти займешся тими, що з іншого боку? - прошепотіла вона йому на вухо.
- Ти здуріла? Скоро має приїхати підкріплення! - розізлився Антон.
- Та я серйозно! Я знаю кілька прийомчиків... - вона продовжувала наполягати.
- Ти їх бачила? А тепер глянь на себе! Тихо... Я думаю! - він закрив їй рот долонею. Ну куди їй до цих двох горил, вона порівняно з ними, як кролик.
- Ці покидьки зв'язали нашого сина і Аню, а я маю чекати підкріплення? Ти знаєш, я не жартую! - вона забрала його долоню з свого роту, а в її очах метали блискавки.
- Віолло, ну чому ти така не терпляча? Мова йде про безпеку нашого сина, розумієш? - він прекрасно розумів, що їй, як матері, було важко контролювати себе. Але, ситуація потребувала добре все обдумати, а тоді діяти.
- Ти занадто багато думаєш! - вона схопила його за комір і несподівано поцілувала. Потім розвернулася і швидко побігла підкрадаючись до входу.
- Віолло... От чорт! - на його думку, вона була майстром створення курйозних ситуацій. Хитра, як лисиця. Він не міг зрозуміти, що щойно трапилося. Вона відволікла його увагу цим поцілунком і скориставшись ситуацією втекла.
Вона повільно підкралися, як кішка уночі та зайшла в приміщення. Її ноги трохи підкошувалися, набравши повні груди повітря і сміливості, вона промовила:
- Привіт, хлопчики! - в її голосі було чутно легке тремтіння.
- Ти хто, в біса, така? - різко повернувши голову запитав грубо Петрович.
- Лисиця Віолетта Марківна, ти сам до мене сьогодні дзвонив! Забув?
- Це був не я! Якого біса, ти тут робиш? - він заклав бейсбольну биту собі на плече, а іншу руку поклав у кишені.
- Ти не знаєш елементарних правил етикету! - вона повільно підійшла до нього: - Перш ніж, щось вимагати, потрібно хоча б познайомитися з людиною, в якої ти це вимагаєш! - вона різко глянула в його очі. Здавалося, ця жінка зараз була безстрашною.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій коханий ворог, Alek Sandra», після закриття браузера.