Читати книгу - "Правда про справу Гаррі Квеберта"

— Думаєте, вона погодиться?

— Певен.

— Дякую, пане Квінне! Красненько дякую!

Випровадивши Тревіса додому, Роберт умовив Дженні вийти з кімнати. Вони сиділи в кухні і їли морозиво.

— З ким я тепер піду на бал, тату? — запитала бідолашна Дженні. — Я буду сама, всі з мене кепкуватимуть.

— Що ти таке кажеш? Либонь, ціла купа хлопців мріють піти туди з тобою.

Дженні проковтнула велику ложку морозива.

— Цікаво знати, хто саме, — зітхнула вона з напханим ротом. — Я ось, наприклад, не знаю жодного!

Цієї миті задзеленчав телефон. Роберт попросив Дженні підійти і почув: «А, здоров, Тревісе! Справді? Авжеж, залюбки. За півгодини? Чудово. До зустрічі». Вона поклала слухавку і побігла до батька сказати, що телефонував її друг Тревіс, який запропонував поїхати повечеряти до Монберрі. Роберт удав, ніби здивувався.

— Ось бачиш, я ж казав, що ти не підеш на бал сама.

Тим часом Тамара в Гусячій бухті нишпорила порожнім будинком. Спершу вона довго і безуспішно грюкала в двері: якщо Гаррі сховався, то вона його знайде. Але в домі нікого не було, й вона вирішила трохи огледітися. Почала з вітальні, потім дісталася до кімнат і врешті — до Гарріного кабінету. Заходилася копирсатися в паперах, розкиданих на письмовому столі, і знайшла пописаний аркуш.

Ноло моя, люба Ноло, любове моя, що ти накоїла? Нащо ти хотіла піти з життя? Я кохаю тебе, кохаю понад усе на світі. Не кидай мене. Якщо ти помреш, я теж помру. Все, що мені треба в житті, Ноло, це ти. Чотири літери: Н-О-Л-А.

Тамара в сум’ятті запхнула аркуш до кишені, вирішивши знищити Гаррі.

19. Справа Гаррі Квеберта

— Маркусе, письменники, які пишуть уночі, дудлячи при цьому каву й курячи самокрутки, — це міф. Вам потрібна дисципліна, точнісінько як під час боксерських тренувань. Треба дотримуватися розкладу і повторювати вправи. Головне — не збиватися з ритму, бути впертим і мати бездоганний лад у справах. Ось три голови Цербера, що захистять вас від найлютішого ворога письменників.

— А хто цей ворог?

— Термін угоди. Знаєте, що означає термін?

— Ні.

— Це означає, що ваш мозок, свавільний за визначенням, повинен видавати продукцію протягом відтинку часу, який визначили за вас. Буцімто ви кур'єр, а господар вимагає прибути вас до певної місцини у конкретний час: робіть, що хочете, нікого не цікавить, чи застрягли ви в корку, чи, може, скат пробили. Запізнитися не можна, бо вам хана. Так само і з термінами, що їх визначив видавець. Він для вас і дружина, і пан: без нього ви ніхто, та все одно ви його ненавидите. Головне, Маркусе, дотримуйтеся термінів. Та якщо можете дозволити собі таку розкіш, порушуйте їх. Це набагато захопливіше.

Наступного дня після розмови в «Кларксі» Тамара Квінн сама зізналася мені, що вкрала той аркуш. Зацікавившись її розповіддю, я вирішив піти до неї додому і порозпитувати ще. Вона прийняла мене у вітальні, дуже збуджена тим, що привернула увагу. Я згадав про її заяву в поліцію два тижні тому і запитав, як вона дізналася про стосунки Гаррі з Нолою. Тоді вона і розповіла про свій візит до Гусячої бухти у неділю ввечері, після обіду в саду.

— Та записка, що я знайшла в нього на столі, така мерзота! Всіляка гидота про Нолу!

З того, як вона це говорила, я второпав: цій жінці і на думку не спадало, що в Гаррі з Нолою могли бути серйозні почуття.

— Ви ніколи не припускали, що вони могли кохати одне одного? — запитав я.

— Кохати одне одного? Ой, не меліть дурниць. Квеберт просто збоченець, та й годі. І на секунду не можу собі уявити, що Нола могла відповідати на його приставання. Тільки Господь знає, стільки довелося їй витерпіти від нього… Бідолашне дівча.

— А потім? Що ви зробили з аркушем?

— Забрала з собою.

— Навіщо?

— Щоб нашкодити Квебертові. Хотіла засадити його в тюрягу.

— Ви комусь казали про той аркуш?

— Авжеж!

— Кому?

— Начальникові поліції Пратту. За кілька днів після того, як знайшла.

— Тільки йому?

— Багатьом казала, коли ото Нола зникла. Поліція мала знати, що Квеберт — це слід.

— Якщо я правильно розумію, ви дізнаєтеся, що Гаррі Квеберт закохався у Нолу, і нікому не кажете аж доки дівчинка зникає. Тобто мовчите два місяці?

— Авжеж, так і було.

— Пані Квінн, — сказав я. —