Читати книгу - "ВІртуозна Гра, Оскар Бласт"

Широкі й вузькі коридори підземелля миготіли перед очима Платона. Інстант біг швидко, але важко. Торба на його плечі підлітала в такт швидким крокам. Бікі попереду лисніла спокусливими формами, але Платону було не до цього. Він замикав групу втікачів і не знав, що й думати. 

Хто такі уакарі? Це слово було наче знайомим... Якісь нові монстри в грі, яких він ще не зустрічав? Його хвилювало те, що він зовсім беззбройний. Бікі так і не віддала йому його пістолет, хоч він і вимагав. 

До пронизливого звуку скавчання й ляскоту додалися ще неприємні перегукування. Ці уакарі були живими істотами, і якщо Інстант із Бікі втікали, то становили загрозу. Звук наближався. 

- Ти попередив Крапса? – крикнула Бікі Інстантові. 

- Одразу ж! – видихнув на ходу Інстант. – Пришвидшуємося, ще трохи! 

Він рвонув із подвійною силою і завернув управо. Вони вбігли в широкий і низький тунель, у кінці якого виднілися двері виходу. «Exit» - неоново світився напис над ними. На стінах тунелю миготіли поодинокі запилені плафони, що розсіювали тьму. Вже майже поряд затопотіли їхні переслідувачі. Втікачі були на півдорозі до дверей виходу, а уакарі вже вбігли в широкий тунель за ними. 

Платон на бігу обернувся, не втримався, і його погляд вихопив із напівтьми високі волохаті постаті дивних чи то людей, чи то мавп. Шерсть у звірів, сіро-біла, довга, закутувала брудним ореолом майже всю постать. Довгі пальці на ногах та руках мали зігнуті гострі кігті, а обличчя з приплюснутими великими вухами жахало. Було повністю червоне. Багряні плями, схожі на маски з вузькими прорізами для очей, дірками для ніздрів та широкими ротами, наче вийшли з якогось віртфільму жахів. У всіх були набедрені пов’язки та зброя в руках (лапах?): якісь палиці, бити, залізні труби, уламки арматури... Платон почув, що ці мавпи (чи розумні істоти?) перегукуються між собою, наче розмовляють. Бігли не лише на двох кінцівках, але, як тварини, допомагали собі передніми. Все-таки від тварин було в них більше, ніж від людей. 

Попереду, вирвавшись на кілька кроків уперед, біг масивний, більший за інших уакарі, мабуть, вожак. Саме він першим підскочив до Бікі, яка трохи відстала, і спробував її збити з ніг. Та спритно ухилилася й пальнула в монстра з пістолета. Промахнулася, проте зачепила ногу. Він почав скавчати й відмахнувся від жінки, трохи відстав. 

- Швидше! – закричав хтось попереду. 

Двері виходу з тунелю трохи прочинилися, звідти виглядало перелякане темношкіре обличчя хлопця, якого Платон колись бачив у списку вісімки. Крапс. Парубок, схожий на ботана. Він не повністю, але ще трохи ширше прочинив двері. 

Інстант протиснувся у прохід першим, за ним убігли Бікі та Платон. Інстант з Крапсом швидко закрили двері й почали просувати у спеціальні пази широкий залізний засув. 

- Тримайте двері! – заревів Інстант, напружившись і пхаючи заснув у паз, в який ніяк не міг потрапити. Бо з іншого боку почали тиснути й тарабанити уакарі, намагаючись проникнути досередини. 

Платон наліг на двері з усієї сили, поряд тиснув на них Крапс. Інстантові все-таки вдалося пропхати засув у паз – і двері, нарешті, було заблоковано. 

- Фух! – видихнув чолов’яга і зі злістю вилаявся, потім сів просто на підлогу біля замкнених дверей, в які не переставали гупати розгнівані мавпи. – Наче врятувалися. 

Платон теж упав поряд з Інстантом, відхекуючись. Все-таки такий крос був для нього важким. Здавалося, що біг не у вірті, де все було набагато легше, а мчав з усіх ніг у реалі. Тому й задихався, і нили м’язи ніг від незвички, і весь заливався потом... 

Двері, міцні, залізні, оборону тримали добре. 

- Все, вони нас вирахували, - промовив перелякано хлопчина. – Треба звідси вибиратися. А це хто? – спитав він, вказуючи на Платона. 

- Перевір його, і дізнаємося, - промовив Інстант. – Бікі, ти як? 

Бікі сиділа на цементній підлозі і біля неї розтікалася калюжа крові. Вона поглянула на глибоку рану на руці й зі злістю проговорила: 

- Клятий уак мене зачепив! Покидьок. Де аптечка? – вона піднялася й пішла у глибину дивної кімнати, яку Платон почав з цікавістю розглядати.

Тут було кілька грубо збитих лавок, на яких валялися ганчірки, що слугували, мабуть, за ковдри, просто на підлозі стояв невеликий незрозумілий агрегат із розкиданими довгими мотузками й дротами біля нього. У кутку стояли невеликі мішки, клунки, пакети, чимось наповнені. 

Бікі підійшла до мішків і почала там ритися. Знайшла в пакеті вату, бинт і якусь пляшечку, там же сіла і почала обробляти собі рану. Шипіла від болю. 

- Йди з Крапсом, він тебе перевірить, - буркнув Інстант. Сам же й досі тримав у руці пістолет. Не сховав його, певно, й досі не довіряв Платонові. 

Крапс почав возитися біля невідомого апарату. Натиснув кнопку, той загудів. 

- Сюди поклади руку, - промовив він до Платона. 

Платон поклав долоню на сіру пластину на агрегаті. Той загудів ще швидше, а потім виплюнув із себе невеликий папір, списаний дрібними буквами. 

Крапс схопив листочок і пробігся по ньому поглядом. Присвиснув і, нічого не пояснюючи, мовчки відніс папірець Інстанту. Той довго читав, наче не вірив. 

- Тут пише, що ти куратор, - примружив очі Інстант. – Що за фігня? Ти або в нашій команді, або в чужій. Третього не дано! Приз один! Виживе лише один! Що за куратор?