Читати книгу - "ВІртуозна Гра, Оскар Бласт"

Платон знизав плечима. 

- Я взагалі нічого не розумію. Вперше чую про куратора. І про ваші команди від вас дізнався. Заспавнився там, біля річки – і тут ви причепилися. Може, поясните толком, що тут відбувається? Хто ці уакарі? – він кивнув на двері. - Хто в вашій команді, а хто в чужій? І яка мета гри? Адже це гра? І як вийти з неї? 

- «Платон. Куратор. Нейтральний гравець, який забезпечує баланс. Куратор може втручатися, якщо одна з команд стає занадто сильною або виникає дисбаланс у грі, щоб зберегти рівновагу», - прочитав Інстант повільно. – Що це значить? Ти з нами чи проти нас? Що значить, "може втручатися"? Ти бігатимеш між командами і воюватимеш то тут, то там? Чортівня! І як ми тобі можемо довіряти? 

Крапс обійшов Платона по колу, розглядаючи. 

- Він не має знаку. 
- Я вже бачив, - похмуро промовив Інстант. – Тобто знака не бачив! 

- Що за знак? – спитав Платон.  

- Ось, дивись, - Крапс повернувся до Платона спиною, і хлопець побачив на потилиці в того знак райдужної вісімки. – Це значить, що ми віртаки, які вийшли у фінал Віртуозної Гри. В тебе ж такого немає, на шиї чиста шкіра. 

- Гм. Може, ще проявиться, - задумливо проговорив Платон, повторивши сказані колись слова Інстанта. – Я ж лише недавно тут з’явився. 

- Не знаю, не знаю, - засумнівався Крапс. – Наша команда зараз має трьох гравців. Попелюшку вчора вбили. У суперників теж троє гравців. Нас на даний момент було порівну. І тут з’являєшся ти. У нашій, до речі, команді. Якщо вірити твоїй характеристиці, яку видав ідентифікатор, то ти з’являєшся там, де порушено баланс. Попелюшку вбили – з’явився ти. А в них? У суперників? У них теж хтось з’явився? Одні питання... І як тобі можна довіряти, коли ти, за правилами гри, реально можеш перебігти до ворога? 

- А яка мета гри? – знову перепитав Платон.  

- Вижити, - проговорив Інстант тихо. – Вижити протягом тижня. Сьогодні четвертий день. Ми ховаємося. Так тягнемо час, щоб минув тиждень. Але уакарі не дають розслабитися. Та й вороги не промах. Вони прислали нам учора повідомлення. Мають намір вбити всіх нас, не чекаючи останнього, фінального дня.

- А що за приз? – спитав Платон. – Великий куш Віртуозної Гри? Так там же грошей неміряно! Всім би вистачило з головою на кілька життів уперед! Навіщо ви поділилися на команди? Чи це передбачено грою? 

Інстант і Крапс переглянулися. 

- Які гроші, красунчику? - почув Платон голос Бікі за спиною. – Ми граємо на виживання! Той, хто зможе вижити, отримає дозвіл вийти з вірту! Всі інші залишаться тут назавжди! Нові правила! 

- Е-е-е, а ви що, не можете вийти з вірту? Але ж завжди є вихід. Просто активувати меню й натиснути «Вихід», – не зрозумів Платон. 

- Тебе що, інвентар-мішком прибило? – зареготала Бікі. У її голосі чулася прихована гіркота. - Ми у Віртуозній Грі на останньому рівні! З нього немає виходу! Вийти зможе лише один. Переможець. Поки нам зараз вигідно, ми групуємося. У нас домовленість, не нападати одне на одного в нашій команді! А в останній день грає кожен сам за себе! Так легше. Адже до останнього дня не всі доживуть. Так трохи легше. 

- Я взагалі думав, що Крапс не відчинить нам дверей, - зізнався похмуро Інстант. – Я б так і зробив. І до лампочки домовленості... 

- Я не міг не відчинити, - відвів погляд Крапс. Але, видно, він думав над цим. – У вас вся зброя. І мені, чесно кажучи, самому тут страшно... 

- Треба вибиратися звідси, - кинув Інстант. – Беремо все необхідне. Не обтяжуйте себе. Тимчасово вважатимемо Платона членом нашої команди. Але зброї ти не отримаєш! – обернувся він до хлопця. - Кур-р-ратор! – промовив, як плюнув...