Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Американські боги 📚 - Українською

Читати книгу - "Американські боги"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Американські боги" автора Ніл Гейман. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 170
Перейти на сторінку:
легені по самі вінця, і зрозумів, що уже довгий час затримував дихання. Три роки, не менше. Може, навіть і більше.

«А тепер спи, — сказала вона, поцілувавши його повіки найніжнішими у світі губами. — Відпусти. Відпусти все».

Після цього прийшов сон — глибокий, затишний і без сновидінь, Тінь занурився у нього і прийняв його.

Освітлення було дивним. Він подивився на годинник — за чверть сьома ранку, і на вулиці ще темно, але по кімнаті розливався блакитний присмерк. Тінь виліз із ліжка. Він точно пам’ятав, що вдягав піжаму перед сном, але тепер він був голісінький, і повітря холодило шкіру. Він підійшов до вікна і зачинив його.

Вночі прийшла заметіль: снігу випало десь по кісточку, чи навіть більше. Квартал, що відкривався Тіні з вікна, ще учора брудний і пошарпаний, цілковито перемінився: будівлі більше не виглядали забутими й покинутими, огорнуті вишуканою памороззю. Асфальт повністю зник під білим килимом снігу.

Несмілива думка пробивалася на поверхню свідомості. Щось про швидкоплинність. Майнула і зникла.

Хоч стояли сутінки, він міг бачити, як удень.

Зачепивши поглядом дзеркало, Тінь помітив щось дивне і підійшов ближче, спантеличено розглядаючи своєї відображення. Усі синці позникали. Він промацав свої ребра кінчиками пальців, очікуючи відчути біль — згадку про знайомство з агентами Каменем та Дубом, видивлявся щедрий розсип синців, що їх залишив на пам’ять Вар’ят Свіні, але не знайшов нічого. На обличчі не було ані подряпинки. Зате боки і спину (він покрутився перед дзеркалом, щоб розгледіти) вкривали сліди пазурів.

Значить, це все йому не наснилося. Не зовсім.

Тінь прошерстив шухляди і знайшов собі одяг: старомодні сині джинси, сорочку, товстий синій светр. У шафі в дальньому кутку кімнати знайшов чорне пальто трунаря. І знову запитав себе, кому це вбрання належало.

Він взув свої старі черевики.

У домі всі ще спали. Тінь вислизнув надвір, намагаючись якомога легше ступати на скрипучі дошки підлоги, через передні двері, а не через морг, цього ранку йому не треба було туди заходити. Він ішов по білому килиму, залишаючи глибокі сліди на тротуарі, і м’який незайманий сніг рипів під його ногами. Надворі було світліше, ніж здавалося зсередини будинку, і сніг відбивав небесне світло.

За п’ятнадцять хвилин Тінь дійшов до мосту, перед яким розмістився здоровенний вказівник на попередження, що він залишає історичний Кайро. Під мостом смалив цигарку і тремтів довготелесий незграбний чолов’яга. Тіні здалося, що він впізнав чоловіка, але сніг так оманливо відсвічував, що йому довелося підходити все ближче і ближче, щоб упевнитися. На чоловікові були залатана джинсівка і бейсболка.

Наблизившись до курця достатньо, щоб у ранкових зимових сутінках розгледіти бордового синця під оком, Тінь привітався:

— Доброго ранку, Вар’яте Свіні.

Панувала тиша. Навіть поодинокі машини не порушували її.

— Привіт, — озвався Свіні, не підводячи голови. Він курив самокрутку. Тінь на мить навіть подумав, що це косяк. Але пахло тютюном, а не травою.

— Якщо ти й далі будеш тусуватися під мостами, Свіні, люди подумають, що ти троль.

Цього разу Свіні звів на нього погляд. Тінь міг розгледіти його перелякані очі:

— Я шукав тебе. Ти маєш мені помогти. Я грандіозно облажався, — він присмоктався до своєї самокрутки, а потім відвів руку від рота. Але цигарковий папір прилип до нижньої губи, і сигарета розтрусилася на руду бороду Свіні і засмальцьовану футболку. Свіні різкими, безладними рухами немитих рук спробував позмітати з себе тютюн із таким виглядом, ніби зганяє не смітинки, а небезпечних комах.

— В мене зараз дуже обмежені ресурси, Свіні. Але, може, для початку, розкажеш, чого тобі треба? Хочеш, куплю тобі кави?

Свіні похитав головою. Витягнув пачку тютюну і цигарковий папір з кишені і взявся лагодити ще одну цигарку. Поки він був зайнятий цим нехитрим ділом, його губи і борода рухались, але вголос він не сказав ні слова. Лизнув зовнішній край паперу і скрутив його між пальців. Результат цих зусиль можна було назвати «цигаркою» тільки дуже поблажливо. Тоді відказав:

— Я не троль. Курва. Ці недоноски страшні нікчеми.

— Я знаю, що ти не троль, Свіні, — сказав Тінь з усією теплотою, на яку був здатний, з усіх сил намагаючись не звучати зверхньо. — Чим я можу тобі допомогти?

Вар’ят Свіні клацнув своєю «Зіппо», і сантиметри три його цигарки спалахнули і вмить згоріли на попіл.

— Пам’ятаєш, я показував тобі, як добути монетку? Пам’ятаєш?

— Так, — відповів Тінь і побачив внутрішнім зором, як монета провалюється в Лорину труну, як вона поблискує в неї на шиї. — Я пам’ятаю.

— Мужик, ти взяв не ту монету.

У сутінки під мостом заїхала машина і засліпила їх світлом фар. Водій сповільнився, коли проїздив повз них, тоді зупинився і опустив скло.

— У вас усе в порядку, панове?

— Все в шоколаді, полісмене, — відповів Тінь. — Ми просто вийшли на ранкову прогулянку.

— Гаразд, — здавалося, поліцейський не повірив жодному Тіневому слову і вирішив зачекати.

Тінь поклав руку на плече Вар’ята Свіні і спрямував його вперед — за місто, подалі від поліцейської машини. Він почув шурхіт, з яким зачинилось вікно. Машина залишилась там, де і була.

Тінь ішов. Вар’ят Свіні теж ішов, хоча часом і похитувався. Вони минули знак з написом «Місто майбутнього». Тінь уявив собі місто шпилів і хмарочосів з малюнків Френка Пола, де будівлі переливались ніжними пастельними кольорами, а повітряні автомобілі, схожі на бульбашки, снували між ними, ніби блискучі джмелі. Так мало би виглядати місто майбутнього, і Тінь не вірив, що таке коли-небудь могли б збудувати у Кайро.

Поліцейська машина поволі проїхала повз, розвернулась і вирушила назад до міста, набравши швидкість на засніженій дорозі.

— А тепер розкажи, що тебе турбує, — порушив тишу Тінь.

— Я зробив усе, як він наказав. Я все зробив, як він хотів, але дав тобі не ту монету. Не та монета мала дістатись тобі. Це королівська монетка. Шариш? Я не мав би навіть спромогтися її узяти. Це монета, яку дають Королю Америки. Не якомусь холопу, такому, як ми з тобою. А тепер в мене проблеми. Просто віддай мені монетку, мужик. Ти більше ніколи мене не побачиш, якщо віддаси її, я клянуся йобаним Браном, а? Клянусь усіма роками, які я провів серед блядських дерев.

— Як наказав тобі хто, Свіні?

— Він. Ґрімнір. Чувак, якого ти називаєш Середою.

1 ... 63 64 65 ... 170
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американські боги», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Американські боги"