Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Битва королів 📚 - Українською

Читати книгу - "Битва королів"

3 015
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Битва королів" автора Джордж Мартін. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 280
Перейти на сторінку:
шпичастим гребенем.— Відчиніть, іменем короля!

— Ага, і який же це король? — гукнув униз Рейсен, але Вот буцнув його кулаком, щоб мовчав.

На зубчасту стіну поряд з брамою видерся Йорен, який прив’язав свій вицвілий чорний плащ до дерев’яної жердини.

— Ви, там, заспокойтеся! — крикнув він.— Містяни всі повтікали.

— А ви хто такі, старий? Боягузи лорда Берика? — гукнув лицар у шпичастому шоломі.— Якщо серед вас той тлустий дурень Торос, спитайте його, як йому подобається наш вогонь.

— Серед нас таких немає,— гаркнув на це Йорен.— Лише хлопці з Варти. Нам до війни діла немає,— підніс він жердину вгору, щоб усі побачили колір його плаща.— Дивіться. Чорний колір Нічної варти.

— Або чорний колір дому Дондаріонів,— крикнув чоловік з ворожим прапором. Зараз, у сяйві спаленого містечка, Арія краще роздивилася його кольори: золотий лев на червоному полі.— Герб лорда Берика — фіолетова блискавка на чорному полі.

Зненацька Арії пригадався ранок, коли вона жбурнула Сансі в обличчя апельсин, заляпавши соком всю її дурнувату шовкову сукню барви слонової кості. Тоді на турнірі був якийсь лордійчук-південець, у якого закохалася сестрина дурнувата подружка Джейн. У нього на щиті була блискавка; це його Аріїн батько послав обезголовити Гончакового брата. Зараз здавалося, що все це було тисячу років тому сталося з іншою людиною в іншому житті... з Арією Старк, дочкою правиці, а не з Арі, хлопчиком-сиротою. Звідки Арі знати лордів та іже з ними?

— Ти осліп, чоловіче? — помахав Йорен жердиною, розмаявши на вітрі плащ.— Де ти бачив чортову блискавку?

— Вночі всі прапори здаються чорними,— зауважив лицар у шпичастому шоломі.— Відчиняйте, бо ми вважатимемо вас беззаконниками у змові з ворогами короля.

Йорен сплюнув.

— Хто ваш командувач?

— Я,— почувся голос, і вояки розступилися, даючи дорогу вершникові; відблиски пожарища танцювали на збруї його румака. Чоловік був кремезний, з мантикорою на щиті й витким орнаментом на сталевій кірасі. З-під здійнятого заборола його шолома прозирало бліде поросяче обличчя.— Сер Ейморі Лорч, прапороносець лорда Тайвіна Ланістера з Кичери Кастерлі, правиці короля. Законного короля Джофрі,— сказав він високим тонким голосом.— Його іменем я наказую вам відчинити браму.

Навколо палало містечко. Нічне повітря курилося димом, а рухливих червоних іскор було більше, ніж зірок. Йорен нахмурився.

— Не бачу потреби. Робіть у місті, що хочете, мене це не обходить, а нас облиште. Ми вам не вороги.

«Бачте очима»,— кортіло Арії крикнути до вояків унизу.

— Невже вони не бачать, що ми не лорди й не лицарі? — прошепотіла вона.

— А їм до цього байдуже,— шепнув у відповідь Гендрі.

І вона зазирнула в обличчя сера Ейморі так, як її учив Сиріо, і побачила, що Гендрі має рацію.

— Якщо ви не зрадники, відчиніть браму,— гукнув сер Ейморі.— Ми переконаємося, що ви кажете правду, й поїдемо собі.

Йорен пожував кислолист.

— Кажу вам, тут нікого, крім нас. Даю вам слово.

Лицар у шпичастому шоломі розреготався.

— Ворон дає нам слово!

— Ви загубилися, старий? — глузливо кинув якийсь зі списників.— Стіна звідси далеченько на північ.

— Ще раз наказую вам іменем короля Джофрі довести свою відданість і відчинити браму,— сказав сер Ейморі.

Деякий час Йорен міркував, жуючи. Тоді сплюнув.

— Не маю бажання.

— Що ж, гаразд. Ви проігнорували наказ короля, таким чином засвідчивши, що ви заколотники, в чорних плащах чи ні.

— У мене тут хлопчаки,— гукнув униз Йорен.

— Хлопчаки й старі помирають однаково,— сер Ейморі мляво здійняв кулак, і з підсвіченої полум’ям темряви в нього за спиною вилетів спис. Мабуть, цілилися в Йорена, але влучили у Вота, який стояв поряд. Вістря списа, прохромивши горло, вистромилося ззаду з шиї вже темне й мокре. Вот ухопився за держак — і, обм’якнувши, звалився з хідника.

— Штурмуйте мури і вбивайте всіх! — знудьговано скомандував сер Ейморі. Полетіли ще списи. Арія смикнула Пиріжка вниз за сорочку. Потойбіч зачулося гримотіння лат, шурхіт витягнутих з піхов мечів, стукіт списів об щити впереміш із лайкою і тупотінням копит коней, яких погнали вперед. Понад головами майбутніх братчиків пролетів смолоскип і, розкидаючи вогонь, приземлився у дворі.

— До мечів! — гаркнув Йорен.— Захищайте мури, де треба. Косе, Арегу, тримайте бічну браму. Ломі, витягни списа з шиї Вота й займай його місце тут, нагорі.

Намагаючись дістати свій короткий меч з піхов, Пиріжок впустив його. Арія вклала клинок назад йому в руку.

— Я не вмію битися на мечах,— прошепотів він з розширеними очима.

— Все просто,— сказала Арія, але ця брехня завмерла в неї на вустах, коли за верх парапету вхопилася рука. Арія бачила її у світлі охопленого вогнем містечка так чітко, ніби час зупинився. Пальці були короткі, мозолясті, порослі між кісточок густим чорним волоссям; під нігтем великого пальця чорнів бруд. «Страх ранить глибше за меч»,— пригадала Арія, в той час як за рукою з’явилася голова в циліндричному шоломі.

Арія щосили махнула вниз мечем, і замкової роботи криця Голки вгризлась у пальці між кісточок.

— Вічнозим! — заверещала Арія. Бризнула кров, пальці розлетілися, й голова в шоломі зникла так само несподівано, як і з’явилася.

— Ззаду,— заверещав Пиріжок. Арія розвернулася. Другий вояк був бородатий і без шолома; він затиснув чингал між зубами, щоб руки лишалися вільними. Щойно він заніс ногу над парапетом, Арія штрикнула йому кінчиком меча в очі. Голка і не зачепила чоловіка, але він, відсахнувшись, полетів униз. «Сподіваюся, він впаде долілиць і втне собі язика».

— На них дивись, не на мене! — гримнула вона на Пиріжка. Наступного разу, коли якийсь вояк спробував видертися на мур у цьому місці, Пиріжок рубав по його руках мечем, поки вояк не звалився.

Сер Ейморі не мав драбин, але мурами тверджі, збудованими з нетесаного й не скріпленого розчином каміння, дертися виявилося легко, тож складалося враження, що ворогу не буде кінця. Хай скільки Арія рубала, штрикала або штовхала, а зразу з’являвся новий ворог. Лицар у шпичастому шоломі теж виліз на вал, та Йорен намотав йому на шпичак свій чорний «прапор» і, поки лицар воював з тканиною, загнав йому крізь лати чингал. Щоразу як Арія зводила очі, з’являлися нові смолоскипи, і довгі язики їхнього полум’я стояли в неї в очах. Поглянувши на золотого лева на червоному полі, Арія подумала про Джофрі: був би він зараз тут, вона проштрикнула б Голкою оту його

1 ... 63 64 65 ... 280
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Битва королів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Битва королів"