Читати книгу - "Зухвала дівчина актора, Торі Шей"

Уляна

Настрій:  Коли я тримала білочку і відчувала трепет життя під своєю рукою, я зрозуміла, що цей чоловік був єдиним правильним вибором у моєму житті.

Сидячи на диванчику біля лікарняного ліжка Даніяра, я відчула, як тиша в палаті набула ваги. Вона тиснула на мене, не даючи розслабитися. Лікарі повідомили, що Даніяр у стабільному стані, але все ще під пильним наглядом. Вони помістили його у ВІП-палату, оточену охоронцями, яких я викликала відразу після інциденту. Уся ця ситуація здавалася мені нереальною, як сцена з фільму, де головна героїня намагається врятувати свого коханого. Я навіть не дивлюся таке. Як ми могли попасти в таку ситуацію?

Після того як я подзвонила Остапу та директору, в моїй голові залишився тільки хаос. Останній до того ж був дуже злий. На мене. Я знала, що мені влетить. Але все це здавалося неважливим порівняно з тим, що Даніяр лежав без свідомості.

Я тру свої стегна, які знову почало тягнути від нервів. Мої руки все ще тремтіли після цих подій. Здається, життя знову випробовувало мене, змушуючи переживати цей жахливий момент. Але це було більше, ніж фізичний біль. Вся моя увага була зосереджена на чоловікові. Його обличчя було бліде, але навіть у цьому стані він здавався сильним і впевненим. Тіло, зазвичай таке динамічне й живе, тепер було без руху, занурене у глибокий сон під дією знеболювальних. Я не могла відірвати погляду від нього, бо з кожною хвилиною мої почуття тільки зміцнювалися.

Стиснула в руках його телефон, на який приходили повідомлення безперестанку. На заставці була наша фотографія. Даніяр дивився прямо в камеру, його погляд був м'яким, а на обличчі ледь помітна усмішка. Моя голова була трішки повернута в сторону, але мої очі сяяли. Це фото було зроблено тоді, коли він відвіз мене в парк атракціонів. Я любила цей день. До цього я була в такому парку лише один раз, коли мені було десять, і ми були в Діснейленді з батьками. Тоді наша сім'я була щасливою. Зітхнувши, поклала телефон назад. Я глянула на пакет, що лежав поруч, який також взяла з автомобіля, коли мене попросили переставити його на стоянку. Відкрила його і побачила м’яку іграшку білочку. Не втрималася і пирхнула, подумавши, як це символічно. Іграшка була милою і кумедною, і я не могла стримати легкої усмішки. Випадково щось натиснула, і з неї полився голос Даніяра. Я завмерла, слухаючи його.

— Білочко... Я сподіваюся, що ти дослухаєш це повідомлення до кінця, і не викинеш цю іграшку з вікна. Я навіть не знаю, чи сподобається вона тобі. Але коли я побачив її, то згадав про те, і про... Я не знаю, яке рішення ти приймеш. Але якщо ти залишиш наше білченя, я буду найщасливішим чоловіком у цьому світі. Я подарую вам обом все найкраще в цьому світі... Ти ніколи не запитувала, чому я називаю тебе білочкою. Я скажу… Я записую це вже втретє, — він злегка засміявся, і його сміх прозвучав таким знайомим, рідним, що моє серце стислося. — Перші дві спроби були невдалими... Не міг знайти потрібних слів.

Я сиділа, затамувавши подих.

— Білочко, — продовжив він після короткої паузи. — Коли я називаю тебе так, я бачу тебе — такою маленькою, швидкою, завзятою і сильною, непередбачуваною, і ти завжди знаєш, як залишити мене без слів. Коли ми тільки почали спілкуватися, ти завжди була така вперта і холодна, як лісова білочка, яка не довіряє нікому. З часом… я зрозумів, що під цією зовнішньою оболонкою ховається справжня ти. Ти — та, хто вміла поставити мене на місце. Ти — жінка, яка пережила багато чого, але залишаєшся сильною. Твоя сила і незалежність захоплюють мене, і я щиро захоплююся тим, як ти управляєш своїм життям. І зараз, коли ти стоїш на порозі такого важливого рішення, я хочу, щоб ти знала: я не буду тиснути на тебе... — його голос на мить затих, а потім продовжив з більшою рішучістю. — Я знаю, що ти зробиш те, що вважаєш правильним. Я не хочу втратити тебе. Я хочу бути твоїм драконом. Я не боюся згоріти від твого вогню. Хочу стати тим, хто буде тебе захищати та підтримувати, навіть коли ти сама не віритимеш у свої сили. Хочу бути поруч у найтемніші моменти, коли ти відчуєш себе слабкою, і в найсвітліші, коли ти будеш радіти життю. Навіть якщо це означає, що мені доведеться згоріти разом із тобою. Я хочу, щоб ти знала, що незалежно від того, яке рішення ти приймеш, я завжди буду тут для тебе. Моє кохання до тебе не залежить від обставин, і я готовий пройти через будь-які випробування, щоб бути з тобою і бути частиною твого життя. Я дійсно сподіваюся, що ти зрозумієш, як багато ти для мене значиш. І навіть якщо наше майбутнє буде сповнене труднощів, я хочу, щоб ти знала, що я завжди буду боротися за це. За нас.

Голос Даніяра продовжував звучати з м'якої іграшки, наповнюючи палату відлунням його голосу. Чи могла я бути тією, хто залишиться поруч, навіть якщо це буде важко для нього?

— Ти — те найкраще, що сталося зі мною, навіть якщо ти інколи це заперечуєш. Я завжди мріяв, щоб ми могли побудувати справжнє життя разом, не фальшиве... Якщо колись настане день, коли ти зрозумієш, що готова бути зі мною по-справжньому... я буду чекати тебе, скільки б часу це не зайняло. Бережи себе і... я кохаю тебе, білочко. Ти не одна. Ми разом у цьому. І знаєш, я вже бачу, як ти тримаєш нашого малюка на руках і усміхаєшся... Якщо ти вирішиш залишити дитину, — він зробив паузу, і я могла уявити, як він зітхнув, — я зроблю все, щоб ти ні на мить не пошкодувала про своє рішення. Я хочу, щоб ти знала, що я не просто готовий бути батьком. Я хочу бути батьком. Твоїм партнером. Людиною, на яку ти можеш покластися, навіть коли все здається безнадійним. Я знаю, що було важко… Але якщо ти слухаєш це, то я сподіваюся, що ти вже знайшла відповіді на свої запитання, — його голос трохи затих. — Щоб ти не вирішила, я залишусь поруч. Я буду поруч, білочко.

Мої очі затуманилися, і я на мить заплющила їх, намагаючись приборкати сльози, які нахлинули. Я притиснула руку до рота, щоб не заплакати вголос. В цей момент, всі мої сумніви, страхи та переживання були тепер розмитими в порівнянні з тим, що я відчувала до нього. Я дивилася на м'яку іграшку у своїх руках, її пухнастий хвостик і великі очі дивилися на мене так, ніби вона була свідком всього, що відбувалося в моїй душі. Я поклала руку на живіт, відчуваючи легкий трепет під пальцями.