Читати книгу - "Устина - азовська відьма , Таня Мальована"

Ми йшли кам’яною стежкою по старому саду з великими розлогими деревами й нерівно постриженими, але не менш охайними кущами, ніж попередні, троянд росли своїм життям наповнюючи все ароматом від концентрації якого знов починало нудити. Над головою світило ясне сонечко вказуючи, як далеко я від дому.

—Радан, брате радий тебе бачити, хоч і в такому дивному вигляді, — говорив Володан стоячи на сходах маєтку за ним чорніли зловіще розчинені  двері.

Рох стояв навпроти внизу на під’їзній площадці по боками котрої знову росли троянди.

Мій кролик був якимось інакшим, над його спиною висів примарний силует високо чоловіка з довгим волоссям дуже схожого на Володана, але молодшим. Це ж людська подоба мого фамільяра, це те в якому вигляді застигла його душа й сила.

Ми зі Златою завмерли дивлячись на них.

—Й тобі привіт брате, де б ти в середині  там не був. Кланятися не буду, — відповів Рох.

Володан засміявся та почав спускатися до брата.

—Ти не змінився. Я сумував у тій печері. Але мій час настав. Спочатку я змушу тебе дивитися як зникає твоя Устина, вона зникне як моя Дзвінка, а потім настане й черга тебе, — сичав Володан.

Я здригнулися від його слів те з якого ненависті він їх сказав викликало страх та паніку.

—А чого ж з мене не почнеш? Бо ти пам'ятаєш там хто вбив твою дружину. Так що не треба вішати на мене все. Я хотів тобі допомогти, але темрява тебе спокусила.

Рох й Володан кружляли один навпроти одного. Привид й суцільне зло  зараз, а колись це було два великих чарівника.

Дивлячись на них Злата міцніше вхопилася за мою руку боляче впиваючись нігтями.

—Темрява, — тягнув Володан. — Ти нічого не розумієш. Це відчуття сили воно п’янить, чим більше її тим всемогутнім стаю я. А якщо вони її не цінували то я це виправлю, — Володан вхопив Роха й підняв його за вуха до свого обличчя.

— Ти не міг стати кимось суттєвішим, бо перемогти кролика якось принизливо, — виплюнув він у мордочку моєму фамільяра.

— Ти спочатку переможи, — відповів Рох й вигнувши шию вкусив брата за руку  то й скрикнув від неочікуваного болю та розціпив пальці. Мій велетень не гаючи часу дряпонув до мене.

Я не встигла перехопити його на руки, як мене відірвало від землі й закинуло у пащу будинку.

— Й чого я з вами панькаюся? — почула я голос темного чаклуна що заходив у двері. Голова гуділа я об щось добряче нею приклалася доки мене тут жбурляли.

—Не знаю  тому що ми хороші, — ляпнула  я зумівши сфокусувати очі.

— Злато вона завжди така хамовита до старших?

Я відчула як темна магія зв'язує мене по рукам й тягне до Володана.

Злата майоріла ще десь на дворі не поспішаючи заходити. Цікаво а як він мене знищить? Буде як перший  раз чи може якийсь ритуал, повернулась я до своїх думок.

Мене немов на прив’язі тягнуло за чаклуном, Рох висів поруч стримуючий магією.

— Рох ми з тобою як шкарпетки, — тихо проговорила я.

—Чого це? — відповів кролик не розуміючи до чого це  наразі.

—Обидва зв'язані. Зрозумів зв’язані – в’язані, — й смішок вирвався з моїх губ сам собою, ми переглянулися з Рохом й за мить реготали як навіжені.  Нас тягнуло за Володаном, який що секунди ставав все лютішим, а ми все сміялися.  Якась істерика напала на нас. Злата шо йшла по заду тільки зойкнула від нашої поведінки.

— Як шкарпетки, розумієш, — під рохкаючи від сміху проговорила я. Рох тільки пискнув.

—Замовкніть! — лютував Володан.

Від його крику ми затихли тільки рідкі смішки зривалися з наших губ.

—Йолопи.  Чого магія обирає якихось бовдурів для сили. Але нічого я це нарешті виправлю, — він махнув рукою й нас перекинуло у центр великої зали.

Темрява затиснулася ще сильніше довкола так, що аж подих перехопило.

Все густіше й густіше ставало зло. Кролика кинуло до мене, так щільно що я кінчиками пальців змогла намацати його хутро. Рухатися нормально так і не вдавалося. Дихати ставало важче в голові паморочилося.

—Я завжди був сильнішим, — донислося до мене через пелену слова Володана.

Мені було байдуже на його мотиви він ніс смерть, а відбирали життя це руйнувати порядок природи й течію магії, нікому не дозволено.

Він говорив й говорив, поступово намагаючись витягувати залишки моєї сили. Я ставала все лютішою.  Злість піднялася від самого серця розганяючи туман в голові. Не хочу такого кінця це не входить в мої плани. Все вийшло само собою  справжне бажання й настрій зіграли свою роль. В мене вийшло відкрити портал, він був нестабільний й досить тьмяним, але  працював.

Не вагаючись я потягнула Роха за собою падаючи спиною в розрив магії.

Перед моїми очима застигло перекошене від гніву й здивування обличчя Володана, а в серці звучало бажання "хочу до мами".

Нас викинуло  в розпал битви.

—До біса!— перекочуючись від чиєсь шаблюки вигукнула я. Міцно тримаючи Роха й не хвилюючись про його комфорт вибрала за укриття найближче ціле дерево.