Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 2. Миргород, Микола Васильович Гоголь"

— Здорова, небого! — звичайно говорив він, вишукавши найнещаснішу з-поміж баб каліку в подраній, пошитій з латок, одежі. — Звідкіля ти, сердешна?

— Я, паночку, з хутора прийшла: три дні, як не пила, не їла, вигнали мене рідні діти.

— Бідна головонько, чого ж ти прийшла сюди?

— А так, паночку, милостині просити, чи не дасть же хто хоч на хліб.

— Гм! що ж, хіба тобі хочеться хліба? — звичайно питав Іван Іванович.

— Як не хотіти! голодна, як собака.

— Гм! — одказував звичайно Іван Іванович, — то тобі, може, і м’яса хочеться?

— Та всьому, що з ласки вашої дасте, всьому буду рада.

— Гм! хіба м’ясо лучче за хліб?

— Де вже там голодному розбирати. Усе, що дасте, все добре.

На тім слові й простягне було стара руку.

— Ну, йди ж собі з Богом, — казав Іван Іванович. — Чого ж ти стоїш? адже я тебе не б’ю! — І, розпитавши так само другого, третього, нарешті вертається додому чи зайде випити чарку горілки до сусіди Івана Никифоровича, або до судді, або до городничого.

Іван Іванович дуже любить, коли хто йому що-небудь подарує чи дасть гостинця. Це дуже йому подобається.

Вельми теж гарний чоловік Іван Никифорович. Він та Іван Іванович живуть подвір’я з подвір’ям. Це такі між собою приятелі, яких світ не бачив. Антон Прокопович Пупопуз, що і тепер ще ходить у коричневому сюртуку з голубими рукавами і щонеділі обідає в судді, так той усе було каже, що Івана Никифоровича з Іваном Івановичем сам чорт зв’язав мотузочком: куди один, туди й другий чимчикує.

Іван Никифорович ніколи не був жонатий. Хоч і плескали, буцім він оженився, та це суща брехня. Я дуже добре знаю Івана Никифоровича і можу сказати, що він навіть і в голові не покладав женитись! Звідкіля йдуть усі ці плітки? це так, як ото були наговорили, буцім Іван Никифорович вродився з хвостом іззаду. Але ж ця вигадка така недоладна та ще й така паскудна та непристойна, що я навіть не бачу потреби заперечувати її перед освіченими читачами, яким, певна річ, відомо, що тільки у відьом, і то мало в яких, буває ззаду хвіст, які, зрештою, більше належать до жіночої, ніж до чоловічої статі.

Незважаючи на велику приязнь, ці друзі, яких рідко земля родить, не зовсім один на одного схожі. Найкраще можна пізнати вдачу кожного, порівнявши: Іван Іванович має надзвичайний хист говорити напрочуд приємно. Господи, як він говорить! Цю втіху можна зрівняти хіба з тим, як ськають у вас в голові або потихеньку лоскочуть вам пальцем п’яти. Слухаєш, слухаєш — і голову повісиш. Приємно! надзвичайно приємно! як сон після купання. Іван Никифорович, навпаки, здебільшого мовчить, та зате, коли вже вліпить слівце, то держись тільки: відбриє краще за всяку бритву. Іван Іванович худорлявий і високий на зріст; Іван Никифорович трохи нижчий, та зате розпросторюється впоперек. Голова в Івана Івановича схожа на редьку хвостом донизу; голова Івана Никифоровича на редьку хвостом догори. Іван Іванович тільки по обіді лежить у самій сорочці у піддашші, а надвечір надіває бекешу і йде куди-небудь — чи до міської крамниці, куди він постачає борошно, чи то на поле ловити перепелів. Іван Никифорович лежить цілий день на ґанку; коли не занадто гаряче надворі, то, звичайно, виставивши спину на сонце, і нікуди не хоче ходити. Вранці часом, як припаде охота, пройдеться по подвір’ю, огляне господарство, та й знову спочивати. За колишніх часів зайде бувало до Івана Івановича. Іван Іванович надзвичайно делікатна людина і в благородній розмові ніколи не скаже неподобного слова, і зараз образиться, коли почує його. Іван Никифорович інколи не встережеться; тоді звичайно Іван Іванович устає з місця і говорить: «Годі, годі, Іване Никифоровичу; краще мерщій на сонце, ніж говорити такі богопротивні слова». Іван Іванович дуже сердиться, коли йому попадеться в борщі муха: він тоді стає сам не свій — і тарілку кине, і господареві перепаде. Іван Никифорович дуже любить купатись, і коли засяде по шию у воді, то ще й каже поставити в воду стола та самовара і дуже любить пити чай у такій прохолоді. Іван Іванович голить бороду двічі на тиждень; Іван Никифорович один раз. Іван Іванович страшенно цікавий. Крий Боже, щоб то почав йому що оповідати та не доказав! Коли ж чим буває невдоволений, то зараз і дає це помітити. Дивлячись на Івана Никифоровича, надзвичайно важко розпізнати, чи задоволений він, чи сердитий; хоч чого й зрадіє, то знаку не подасть. Іван Іванович трохи боязкий на вдачу. У Івана Никифоровича, навпаки, такі рясні збори в шароварах, що коли б їх пороздимати, то туди можна було б умістити ціле подвір’я з коморами та з усіма будовами. У Івана Івановича великі, промовисті очі, тютюнові на колір, і рот трохи схожий до букви іжиці[138]; в Івана Никифоровича очі маленькі, жовтуваті і зовсім зникають поміж густими бровами та пухкими щоками, а ніс його скидається на спілу сливу. Іван Іванович, коли пригощає вас табакою, то завжди лизне попереду кришку з табакерки, тоді клацне по ній пальцями і, подаючи, скаже, як ви з ним знайомі: «Чи дозволите прохати, пане, вашої ласки?» Коли ж незнайомі, то: «Чи дозволите прохати, пане, не маючи честі знати чину, наймення та по батькові, вашої ласки?» А Іван Никифорович дає вам просто в руки свого ріжка і тільки докине: «Призволяйтесь». Як Іван Іванович, так і Іван Никифорович дуже не люблять бліх, і через те ні Іван Іванович, ні Іван Никифорович ніколи не промине жида з крамом, щоб не купити в нього елексиру в різних пляшечках від отих кузок, вилаявши його попереду гарненько за те, що він сповідає єврейську віру.

Проте, незважаючи на деяку несхожість, обидва