Читати книгу - "Улісс"

І його рука махнула, наче розписалася пером біля склянки з ґроґом.

— Я розумію, — сказав Деві Берк.

— Нічого в письмовому вигляді{356}, — пояснив Носатий Флінн.

У паб зайшли Педді Леонард і Бентам Лайонс. Слідом за ними появився Том Рочфорд, погладжуючи свою камізельку бордового кольору.

— Привіт, містере Берне.

— Привіт, джентльмени.

Вони зупинилися біля шинквасу.

— Хто ставить? — запитав Педді Леонард.

— Я пас, — озвався Носатий Флінн.

— Ну то що візьмемо? — запитав Педді Леонард.

— Мені імбирного ситра, — сказав Бентам Лайонс.

— Що за дивина! — вигукнув Педді Леонард. — Відколи це з тобою? А ти, Томе?

— Як там справи з каналізацією? — поцікавився Носатий Флінн, сьорбаючи свій напій.

Замість відповіді Том Рочфорд приклав руку до грудей і гикнув.

— Коли ваша ласка, містере Берне, чи не дасте мені склянку води? — попросив він.

— Звичайно, сер.

Педді Леонард позирнув на своїх товаришів пиворізів.

— Дивні діла твої Господи, — зітхнув він. — Ви тільки подивіться, куди потече мій частунок! У холодну воду та в імбирну шипучку. А раніше ці двоє хлопців ладні були висмоктати віскі з примочок, що їх прикладають до хворої ноги. Ось цей плекає надію на якусь конячину, що з біса певно має здобути Золотий кубок. Повна гарантія.

— Це Зінфандель? — запитав Носатий Флінн.

Том Рочфорд висипав із папірця порошок у склянку з водою.

— От клята диспепсія, — буркнув він перед тим, як випити.

— Сода зразу подіє, — заспокоїв його Деві Берн.

Том Рочфорд кивнув головою і випив.

— То як, Зінфандель?

— Не кажіть, — озвався, підморгнувши, Бентам Лайонс. — Я теж ставлю на це діло свої п’ять шилінгів.

— Та скажи вже, якщо маєш хоч краплину гідности, і йди собі під три чорти, — розсердився Педді Леонард. — А хто тобі підказав?

Містер Блум, виходячи з пабу, підняв, прощаючись, три пальці.

— До зустрічі, — відповів Носатий Флінн.

Інші обернулися.

— Оце він мені й підказав, — повідомив пошепки Бентам Лайонс.

— Пхе! — зневажливо пирхнув Педді Леонард. — Містере Берне, сер, ми візьмемо два маленькі віскі Джеймсон і…

— Склянку імбирного ситра, — люб’язно підказав Деві Берн.

— Атож, — погодився Педді Леонард. — Пляшечку з соскою для дитинки.

Містер Блум рушив до Даусон-стрит, вилизуючи язиком дочиста зуби. Щось там є, мабуть, зелене, може шпинат. Тож якби ці самі рентгенівські промені, можна було б.

На Дюк-лейн ненажерливий тер’єр виблював на бруківку грудку з пережованих хрящів і ну їх знову лигати з подвоєною жадобою. Нажерся по саме нікуди. Повертаю з подякою, споживши повністю весь вміст. Спочатку як десерт, потім як закуска перед першою стравою. Містер Блум обачно обійшов. Жуйні тварини. Це його друга страва. Вони труть верхньою щелепою. Цікаво чи спроможеться Том Рочфорд щось сподіяти з цим своїм винаходом. Марнує тільки час, пояснюючи Фліннові з його спраглою пащею. У худого пияка паща хоче більш пивка. Варто відвести окрему залу чи ще якесь місце, де збиралися б винахідники і нехай там собі винаходять. Звичайно ж, туди припхалися б усі психи.

Він замугикав, закінчуючи урочистою луною останні слова:

Don Giovanni, a cenar teco

M’invitasti[111].

Трохи полегшало. Бурґундське. Добре мене збадьорило. Хто був першим виноробом? Мабуть, хтось такий, кого полонила печаль. Вип’єш, і вже герой. А тепер треба в національну бібліотеку, відшукати цю «Кілкенні піпл».

Гарненькі чистенькі стільчаки у вітрині крамниці Вільяма Міллера, товари сантехніки, які чекали покупців, зрушили перепинений плин його думок. Було б можна простежити і рух його донизу. Буває ж, що проковтне людина голку, а вона виходить з-поміж ребер через кілька років, бо суне по всьому тілу, з жовчних проток у селезінку, потім у печінку, і шлунковий сік кишками, що звиваються наче трубки. А от бідоласі, якого обстежують, довелося б довго стояти з голим пузом. Бо треба для науки.

— A cenar teco.

Що означає teco? Мабуть, «сьогодні ввечері».

Ти ж, дон Жуане, запросив мене

Прийти сьогодні на вечерю

Там-там-там тара-бам.

Якось воно звучить не так.

Ключчі: два місяці, якщо я умовлю Наннетті. Це дасть два фунти десять шилінгів або ж два фунти вісім. Гайнс винен мені три. Два одинадцять. Прескоттове оголошення. Два п’ятнадцять. Приблизно п’ять гіней. Що ж, непогано.

Можна буде купити для Моллі якусь із тих шовкових комбінацій кольору її нових підв’язок.

Сьогодні. Сьогодні. Не треба думати.

Краще відпочити — на південь. Може, по англійських приморських курортах? Брайтон, Маргейт. Берег моря у місячному сяйві. Її голос лунає над морем. Знадливі дівчата-бережаночки. Біля дверей пабу Джона Лонга до стіни прихилився волоцюга у тяжкій зажурі, кусаючи кісточки коростявих пальців. Умілі руки шукають роботу. Згодні на помірну платню. Харчами не перебирають.

Містер Блум повернув за ріг вулиці біля вітрини кондитерської Грей із нерозкупленими тортами і пройшов повз книгарню велебного Коннелана. «Чому я одкинувся від католицької церкви?», «Пташине гніздечко»{357}. Він цілком у руках жінок. Кажуть, того року, коли погнила вся картопля, вони приманювали тарілкою супу дітей убогого люду, навертаючи їх до протестантської віри. Десь тут поблизу товариство навертати в християнство убогих євреїв, куди тато ходив. Та сама принада. Чому ми одкинулися від католицької церкви?

На краю пішоходу стояв сліпий хлопець, постукував по бровці тонким ціпком. Трамвая не видно. Хоче перейти вулицю.

— Ви хочете перейти? — запитав містер Блум.

Сліпий не відповів. Його кам’яне обличчя ледь насупилося. Він, вагаючись, повернув голову.

— Ви на Даусон-стрит, — пояснив містер Блум. — Моулсворт-стрит навпроти. Вам треба перейти? То можна йти вільно.

Ціпок, здригаючись,