Читати книгу - "Полонянка власних снів, Любава Олійник"

Розмова з мамою надала мені більше сил та впевненості, наче ковток свіжого повітря серед задушливої темряви. Неймовірно, скільки ж потрібно мати сили духу, щоб у таких складних умовах не зламатися, і не згубити ні себе, ні своїх принципів, навіть ціною власного життя, — я відчула гордість за свою матір, і моє серце наповнилося невимовною повагою. Скільки мені ще потрібно вчитися у мами та Емре, — я подумала, і мої губи скривилися у легкій посмішці, — ці люди стали для мене індикаторами істинних чеснот, і прикладом незламної сили.

А якщо і справді через Єлену придбати для мами телефон, щоб ми відтепер завжди були на зв’язку, і могли ділитися радістю та сумом, — я замислилася, і мої очі засяяли надією. — Потрібно усе зробити так, щоб батько нічого не запідозрив, — промайнула у моїй голові думка, і мої губи на мить скривилися у хитрій посмішці, — завтра прийде подруга, і я її попрошу про це, — вирішила я, і мої брови на мить нахмурилися від роздумів.

Якби ж я мала номер до Емрé? — моє серце забилося частіше, і я відчула нестримне бажання обійняти коханого. Думки про мого коханого знову розлилися солодким медом по моїй душі, я витягнула телефон, щоб переглянути фото, завантажені зі старої статті, і моя душа наповнилася ніжністю. Я милувалася і подумки обіймала чоловіка, що став моєю опорою, аж раптом відчула за дверима якісь приглушені звуки, немов тихий шепіт вітру. Встала, немов на пружинах, і обережно заглянула в замкову щілину, але нічого дивного не побачила та й не почула, лише тиша, яка видавалася підозрілою, запанувала за дверима.

Повернулася, щоб знову лягти на ліжко, і вже хотіла прикрити очі, але заклякла від несподіванки, наче кам’яна статуя.

Прямо переді мною, мов чарівне видіння, стояв Емрé, і його очі кольору темної ночі, наче бездонні колодязі, щасливо виблискували, і притягували до себе, немов потужні магніти, і моє серце на мить зупинилося. Він тримав палець на вустах, показуючи, щоб я не скрикнула від несподіванки, і не порушила їхню таємну зустріч.

Я кинулася до нього в обійми і ми жадібно цілували одне одного. Тисячі поцілунків за хвилини, що пролітали зі швидкістю світла, немов секунди. Наші руки гладили обличчя, волосся, трималися за плечі і руки і кожен дотик наповнював нас неймовірною радістю. Щастя, що нагадувало вибух нестримних почуттів, заполонило мою душу по вінця! Ось воно, довгоочікуване щастя!

— Я більше не хочу тебе втрачати ні на мить, — шепотіла я йому на вухо, не спиняючись цілувати його солодкі вуста, і відчуваючи, що моє серце співає від щастя. — Чуєш? — і мій голос тремтів від невимовної ніжності.

—Не втратиш, - підтвердив мені коханий.

—Що ти зробив з охороною, Емрé? Скільки у нас часу?

—Години дві, не більше, - сумно промовив, — нам потрібно обговорити твій порятунок. За гроші не переймайся, - криво усміхнувся чоловік.

—Батько скаржився, що ти дорого йому обійшовся, - не могла стримати іронічної посмішки, —не знаю скільки ти взяв, але треба було брати більше.

—Не бережеш ти сімейні гроші, - спробував пожартувати.

—Якраз навпаки, про наші сімейні і думаю.

Ми пошепки спілкувалися, час від часу відволікаючись на поцілунки та обійми. Я розповіла про усе, що може нам допомогти: про маму і її складне становище, про лікаря-психіатра, який на моєму боці, але шо змушений мені за батьковою вказівкою фабрикувати діагноз психічного розладу, про сімейні таємниці і про моє заміжжя, яке ніхто не відмінив. Також показала йому фотографії, які знайшла про нього.

—Я навіть знайшла інформацію про Мустафу Догана, думала через нього вийти на тебе. Я вже не сподівалася тебе побачити найближчим часом, але здаватися я не збиралася.

— Не думав, що ти запам’ятала про нього, — він дивився на мене по-іншому, з якоюсь гордістю і завзятістю, і його очі наповнилися подивом. — Ти тоді була така втомлена, що я не був впевнений, що ти хоч щось почула з моєї розповіді, — додав він, і його губи лагідно розтягнулися у посмішці.

—Емрé, я хочу, щоб ти знав, що я тебе кохаю і які б нас не чекали попереду складні часи, не сумнівайся у моєму почутті до тебе, - ми знову обійнялися і просто насолоджувалися близькістю.

— Ані, люба моя, — промовив він ніжно, — ти також, ніколи не сумнівайся в мені, — його очі наповнилися любов'ю, — навіть якщо чутимеш про мене огидні речі, і тебе намагатимуться переконати в тому, що я зрадник. До речі, Шаруккін шукає виходу до тебе, і його дії стають настільки нахабними, що він не зупиниться ні перед чим, — я на мить здригнулася від жаху. — Я був у твоєму місті, і він схоже видає себе за мене, — додав він, і я відчула, що моє тіло стискається від страху.

—Я також вчора у сні була в палаці і почула розмову в бібліотеці між Неґояном і Шаруккіном. Спочатку я прийняла його за тебе, але його плащ з капюшоном, який у сівтлі свічок відкривав довге спадаюче на очі волосся видали його.

—Тобі не можна хоча б тиждень з’являтися у Акко. Зараз це небезпечно. Його магія в сукупності з твоєю добровільною згодою мають перевагу над моєю. А я за ці дні сильно спустошив свої резерви.

—Дай мені свої контакти і запиши мої.

Ми обмінювалися контактами, немов підлітки, і дивувалися, що раніше навіть не було необхідності цього робити, і тепер уперше у нас з’явилася така потреба. Емре також включив мені на ґаджеті геодані своєї таємної схованки, що нагадувала потаємний притулок, щоб я могла у разі необхідності туди переміститися, і відчути себе у безпеці. Він вийняв з кишені щось невелике і простягнув мені у кулаці.

—Що це? – грайливо спитала, згараючи від нетерпіння.

—Твій топаз, камінь вогню, він залишився біля водоспаду, він має пам’ять про те місце, але ти можеш туди перенестися тільки раз – він розкрив руку і я побачила свій кулон, який Емрé подарував після нашої виграної битви.

—Але як ти його взяв, адже сюди повернулася лише моя душа? – не розуміючи, спитала.

—Для магії немає кордонів, в тому числі і між світами. Він твій, і я хотів, щоб ти його носила. Тим більше, що попередній твій кулон з гірського кришталю ми розбили на друзки, але саме з його допомогою ми виграли ту битву.