Читати книгу - "Після зради, Верона Дарк"

Справи в Києві розвалювались, як картковий будинок. Адріан намагався тримати фронт, та кожен день приносив нові проблеми: несподівані перевірки, порушені контракти, зірвані домовленості. Йому прямо натякали, що все це — справа рук дуже впливових людей.

Адріан підозрював найгірше. Але не міг довести нічого.

У той же час Ніка відчувала, що його сили тануть. У голосі звучала втому, якої вона ще ніколи не чула. Її мучили тривожні сни — у них він падав у темну безодню, а вона не могла дотягнутися, щоб врятувати його.
---

Вечір. Сутінки.

Ніка вийшла з офісу останньою. Проєкт затягував, і вона навіть не помітила, як стемніло. Вулиця була майже порожня, а прохолодний вітер шматував її легке пальто.

Вона не встигла дійти й до зупинки, коли біля тротуару різко загальмувала чорна машина. Скло опустилось, і вона побачила двох кремезних чоловіків у чорному.

— Пані Верес, — один з них заговорив спокійним, рівним тоном. — Просимо вас проїхати з нами. Це запрошення від дуже поважної особи. Розмова буде приватною.

— Я вас не знаю. І нікуди не поїду, — твердо відповіла Ніка, хоча руки тремтіли.

— Не хвилюйтеся. Це не погроза. Але… ми радимо не відмовляти. Це… не в ваших інтересах.

Її кров стигла в жилах.

Вони не торкнулися її, не були грубими. Але їхня мовчазна масивність і тон без інтонацій лякали більше, ніж крик.

Розуміючи, що вибору немає, вона обережно сіла на заднє сидіння. Двері зачинилися м’яко — мов пастка.

Машина рушила вперед, виїжджаючи за межі міста.

Ніка сиділа напружено, серце билося до болю. Телефон — у сумочці, але вона знала: навіть якщо наважиться подзвонити, не факт, що встигне. А сигнал, скоріше за все, вже "випадково" зник.

Її погляд ковзав по обличчях охоронців у дзеркалі. Холодні, байдужі. Справжні пси при владі.

Вона не знала, хто чекає попереду.

Але відчувала одне: тепер усе — дуже серйозно. І це безпосередньо пов’язано з Адріаном.