Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Атлант розправив плечі. Частина друга. Або – або 📚 - Українською

Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина друга. Або – або"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Атлант розправив плечі. Частина друга. Або – або" автора Айн Ренд. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 144
Перейти на сторінку:
замовлення ріарден-метал. Коли потяг прибув, двері заводу «Підшипників Квінна» було зачинено.

Ніхто не відстежував закриття автотранспортного підприємства у Мічиґані, де очікували на вантаж роликових підшипників, простій його устаткування та робітників на повній оплаті. Або закриття тартака в Ореґоні, де чекали на новий двигун. Чи згортання біржі пиломатеріалів в Айові, яка залишилася без постачання. Чи банкрутства будівельного контрактника в Іллінойсі, який, вчасно не отримавши пиломатеріалів, виявив, що його контракти скасовано, і покупці будинків, які він зводив, вирушили засніженими шляхами шукати те, чого вже не існувало.

Снігова буря наприкінці січня перекрила шляхи через Скелясті гори, утворивши білі дев’ятиметрові стіни на головній колії «Таґґарт Трансконтиненталь». Чоловіки, які намагались очистити колію, здались після перших кількох годин: поворотні плуги ламалися один за одним. Термін експлуатації плугів збіг іще два роки тому, але їх підтримували сумнівним ремонтом. Нового знаряддя не доставили. Виробник закрив справу, бо не зміг отримати необхідної сталі від Оррена Бойла.

Три потяги, що рухались у західному напрямку, застрягли на бічних коліях станції Вінстон, високо в Скелястих горах, де головна лінія «Таґґарт Трансконтиненталь» перетинає північно-західний край Колорадо. Протягом п’яти днів до них не могла дістатися допомога. Потяги не могли пробитися крізь бурю. Останні вантажні вагони, вироблені Лоуренсом Гаммондом, зламалися на крижаних схилах гірських узвиш.

Туди відправили найкращі літаки Двайта Сандерса, однак вони так і не приземлилися на станції Вінстон. Пробиваючись крізь бурю, всі апарати вийшли з ладу.

Крізь густі снігові тенета пасажири потягів дивилися на світло вінстонських халуп, що погасло вже наступного вечора. Третього вечора у потягах теж зникло освітлення, опалення, закінчилася їжа. Коли буря трохи стихала, біла завіса розсіювалась, залишаючи по собі чорну нерухому порожнечу — злиття темної землі та неба без зірок, — десь далеко, багато кілометрів на південь, пасажири могли розгледіти крихітний язик полум’я, що витанцьовував на вітрі. Це був Смолоскип Ваятта.

Уранці шостого дня, коли потяги вже змогли зрушити з місця і посунули вниз схилами Юти, Невади і Каліфорнії, їхній персонал споглядав димові труби без диму та замкнені двері маленьких фабрик, розташованих біля колій; під час попереднього рейсу вони ще працювали.

— Бурі — справа Господа, — написав Бертрам Скаддер. — Ніхто не може мати соціальної відповідальності за погоду.

Вугілля, яке постачав Веслі Моуч, вистачало на обігрів будинків протягом трьох годин на день. Дров не було, не було металу для нових печей, не було інструментів, за допомогою яких можна було б встановлювати нові системи опалювання. У тимчасових хитромудрих конструкціях із цегли та бляшанок із-під олії професори палили книжки зі своїх бібліотек, а садівники — дерева зі своїх садів.

«Злидні зміцнюють людський дух, — писав Бертрам Скаддер, — та гартують тонку сталь соціальної дисципліни. Самопожертва — той цемент, що об’єднує людські цеглини у величну будівлю суспільства».

— Націю, яка колись дотримувалася переконання, що велич досягається виробництвом, сьогодні переконують, що насправді велич можна здобути убогістю, — сказав Франциско д’Анконія в інтерв’ю пресі. Але його так і не надрукували.

Тієї зими розцвіла тільки індустрія розваг. Люди виривали пенні з сипучих пісків того, що йшло на їжу та опалення; голодні наповнювали кінотеатри, намагаючись на кілька годин втекти від тваринного стану, що полягав у єдиній турботі про найнагальніші потреби. У січні всі кінотеатри, нічні клуби та боулінг-доріжки було зачинено розпорядженням Веслі Моуча з метою економії пального.

«Задоволення не доконечна умова для існування», — написав Бертрам Скаддер.

— Вам слід навчитися філософського ставлення, — сказав доктор Саймон Прітчетт молодій студентці, яка раптово вибухнула істеричними риданнями посеред лекції. Вона щойно повернулась із волонтерської експедиції на Верхнє Озеро; дівчина бачила, як мати обіймає тіло дорослого сина, померлого з голоду.

— Абсолюту не існує, — сказав доктор Прітчетт. — Реальність — це лише ілюзія. Звідки ця жінка знає, що її син мертвий? Звідки вона знає, що син узагалі існував?

Люди з благальними поглядами і розпачливими обличчями гуртувалися навколо наметів, у яких євангелісти з тріумфальною зловтіхою розповідали, що людина не може подолати природи, що вся її наука — це шахрайство, що розум її зазнав краху, що тепер вона пожинає плоди своєї гордині через упевненість у власному інтелекті, й що тільки віра у силу містичних таємниць здатна її захистити від тріщин на рейках або від проколотої шини останньої вантажівки. Любов — ключ до містичних таємниць, любов і самозречена пожертва задля потреб інших, кричали вони.

Оррен Бойл здійснив самозречену пожертву задля потреб людства. Він продав Бюро міжнародної допомоги десять тисяч тонн сталевих профільних конструкцій, які повинна була отримати «Південно-атлантична залізниця», — тепер їх мали передати до Народної Республіки Німеччини.

— Мені складно було приймати це рішення, — сказав він із вологим, розфокусованим поглядом праведника, звертаючись до прибитого панікою президента Південно-атлантичної залізниці, — однак я взяв до уваги той факт, що ваша корпорація багата, тимчасом як люди в Німеччині перебувають у надзвичайно складному становищі. Тому я діяв, керуючись принципом про першочергову допомогу нужденним. Коли сумніваєшся, слід віддавати перевагу слабким, а не сильним.

Президент «Південно-атлантичної залізниці» чув, що найдорожчий друг Оррена Бойла у Вашингтоні товаришує з кимось у Міністерстві постачання Народної Республіки Німеччини. Однак тепер було невідомо, чи справді це вплинуло на Бойла, чи його дія підпорядковувалась принципам самопожертви, та й, зрештою, різниці не було: якби Бойл був святим із вірою у саможертовність, він мусив би вчинити точнісінько так, як учинив. Це примусило президента «Південно-атлантичної залізниці» замовкнути. Він не наважувався визнати, що дбає про свою залізницю більше, ніж про населення Німеччини. Він не насмілився заперечити принципів самопожертви.

Води Міссісіпі піднімались упродовж усього січня, пучнявіли бурями, вітер гнав їх уперед, подрібнюючи на безліч течій, зіштовхуючи ці течії між собою, наражаючи їх на перепони, що траплялися на шляху. У перший тиждень лютого, в ніч колючого дощу зі снігом, міст над Міссісіпі, по якому проходила колія «Південно-атлантичної залізниці», завалився під вагою пасажирського потяга. Паротяг і п’ять перших спальних вагонів разом зі зламаними балками полетіли у двадцятип’ятиметрову прірву, у чорний вир. Решта потяга залишилася на перших трьох уцілілих прольотах мосту.

— Неможливо зберегти торт для себе і водночас дати його з’їсти сусідам, — зауважив Франциско д’Анконія. Гнів обвинувачень проти нього з боку публічних рупорів був потужніший, ніж перейнятість жахливим випадком на ріці.

Подейкували, що головний інженер «Південно-атлантичної залізниці» пішов у відставку ще півроку тому, заявивши, що міст небезпечний, — він зневірився, що сталь для зміцнення конструкції таки вдасться отримати. Він написав листа до найупливовішої газети в Нью-Йорку, застерігаючи громадськість. Листа не опублікували. Подейкували, що перші три прольоти

1 ... 63 64 65 ... 144
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Атлант розправив плечі. Частина друга. Або – або», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Атлант розправив плечі. Частина друга. Або – або"