Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Атлант розправив плечі. Частина друга. Або – або 📚 - Українською

Читати книгу - "Атлант розправив плечі. Частина друга. Або – або"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Атлант розправив плечі. Частина друга. Або – або" автора Айн Ренд. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 64 65 66 ... 144
Перейти на сторінку:
мосту не розсипалися, бо їх зміцнили профільними конструкціями з ріарден-металу. Проте залізничній компанії, згідно з законом про чесні паї, вдалося придбати лише п’ятсот тонн металу.

Єдиним результатом офіційного розслідування стало рішення про закриття решти двох мостів через Міссісіпі, що належали дрібнішим залізничним компаніям. Одна з них негайно збанкрутувала; інша закрила додаткову лінію, зірвала свої рейки і проклала колію до мосту над Міссісіпі, що належав «Таґґарт Трансконтиненталь». Так само зробила «Південно-атлантична залізниця».

Великий міст Таґґарта у Бедфорді, що в Іллінойсі, збудував Натаніель Таґґарт. Він роками боровся з урядом, тому що через скаргу власників річкових кораблів суди постановили, що залізниця — деструктивний конкурент водного транспорту, а тому загрожує суспільному добробуту, а залізничний міст через Міссісіпі слід закрити, адже це — матеріальна перешкода. Суд наказав Натаніелеві Таґґарту зруйнувати міст, а пасажирів переправляти через ріку на баржах. У цій битві він переміг із перевагою в один голос у Верховному Суді. Тепер його міст залишився єдиною ланкою через континент. Його наступник увів суворе правило: навіть якщо доведеться занедбати все решту, міст Таґґарта завжди слід утримувати у бездоганному стані.

Сталь, яку Бюро міжнародної допомоги відправило у плавання Атлантикою, не дісталася до Народної Республіки Німеччини. Її захопив Раґнар Даннескольд, однак ніхто поза Бюро про це не довідався, тому що газети вже давно не згадували Даннескольда.

Коли нарешті громадськість почала помічати дедалі більший дефіцит товарів, зникнення з ринку електричних прасок, тостерів, пральних машин та іншої електротехніки, люди почали ставити запитання і дослухатися до чуток. Вони чули, що жоден корабель, навантажений міддю д’Анконії, не може доплисти до порту Сполучених Штатів. Жоден вантаж не міг оминути Раґнара Даннескольда.

Туманними зимовими ночами моряки у портах перешіптувались, що Раґнар Даннескольд завжди захоплював вантажі з допомогою іншим країнам, але ніколи не забирав міді: кораблі д’Анконії, разом із вмістом, він посилав на дно. Членам команди дозволяв утікати на рятувальних шлюпках, але мідь завжди тонула. Моряки шепотілися про все це, наче то була якась темна легенда, що людина не здатна її пояснити. Ніхто не розумів, чому Даннескольд не хоче забирати міді.

У другий тиждень лютого задля економії мідного дроту та електрики було видано директиву, що забороняє ліфтам підніматися вище двадцять п’ятого поверху. Верхні поверхи будівель наказали звільнити, а сходи нагору перекрили нефарбованими дошками. Спеціальними дозволами було передбачено винятки — на підставі «нагальної необхідності» — для кількох найбільших комерційних установ та фешенебельних готелів. Горішні частини міст просто зникли.

Мешканцям Нью-Йорка ніколи не випадало зважати на погоду. Бурі сприймали як звичайні незручності, що уповільнюють рух та утворюють калюжі під дверима яскраво освітлених крамниць. Люди йшли проти вітру, одягнуті у дощовики, хутро та вечірнє взуття, і їм здавалося, ніби стихія вирує лише за межами міста. Тепер же, опинившись сам-на-сам зі сніговими шквалами, що прокочувалися вузькими вулицями, містяни почувалися тимчасовими гостями, натомість вітер видавався повноцінним господарем.

— Тепер це вже не має для нас жодного значення. Забудь, Генку, це неважливо, — мовила Даґні, коли Ріарден сказав, що не зможе доставити рейок. Він не знайшов постачальника міді.

— Забудь, Генку.

Він не відповів. Не міг забути першої поразки «Сталі Ріардена».

Увечері 15 лютого на залізничному вузлі тріснула металева плита, і з рейок зійшов паротяг. Це сталося за вісімсот метрів від Вінстона, в Колорадо, на ділянці, де планували прокласти нову колію. Начальник станції зітхнув і викликав команду з краном. То був лише один незначний інцидент серед багатьох, що виникали тут через день; начальник до цього звик.

Того вечора Ріарден високо підняв комір пальта, низько насунув капелюха на очі й дістався занедбаного вугільного кар’єра в одному з глухих закутків Пенсільванії, де, бродячи по коліна в снігу, наглядав, як піратське вугілля вантажать до його вагонів. Шахта не мала власника, ніхто не міг дозволити собі на ній працювати. Але молодик із грубим голосом і темними злими очима, який прийшов із найближчого голодного поселення, зібрав команду з безробітних і домовився з Ріарденом видобути для нього вугілля.

Вугілля видобували вночі, зберігали його у потаємних підземних стоках і, без жодних запитань і відповідей, отримували готівку. Винні лише в тому, що відчайдушно прагнули вижити, вони співпрацювали з Ріарденом, наче дикуни: без прав, означень, контрактів та страхування; єдине, що в них було, — це взаємне розуміння та абсолютне неухильне дотримання обіцянки. Ріарден не знав навіть імені молодого керівника. Спостерігаючи, як він завантажує вагони, Ріарден думав: якби цей хлопець народився бодай поколінням раніше, то став би великим промисловцем. Натомість, тепер його життя, найімовірніше, закінчиться вже за кілька років, як життя звичайного злочинця.

Даґні того вечора брала участь у зустрічі Ради директорів «Таґґарт Трансконтиненталь».

Вони сиділи за лискучими столами у величній залі для нарад, де панувала задуха. Чоловіки, які протягом десятиліть своєї діяльності задля власної безпеки покладалися на незворушність власних облич, недоказовість слів та бездоганність одягу, тепер почувалися безглуздо через светри, що напиналися на їхніх черевах, намотані навколо ший кашне та кашель, схожий на автоматні черги, що занадто часто переривав дискусію.

Даґні зауважила, що навіть Джимів зовнішній вигляд не такий бездоганний, як завжди.

Він сидів, втягнувши голову в плечі, очі надто різко перестрибували з обличчя на обличчя.

За столом, поруч із ними, сидів чоловік із Вашингтона. Ніхто точно не знав, у чому полягають його обов’язки, на якій він посаді, але в цьому не було необхідності: вистачало знання, що це — людина із Вашингтона. Цього чоловіка з сивіючими скронями і довгим вузьким обличчям звали містером Клемом Везербі. Щоб тримати рот закритим, йому, здавалося, доводилось напружувати всі лицеві м’язи, тому його обличчя, не виражаючи нічого іншого, мало дещо манірний вигляд. Директори не знали, в якій якості перебуває тут цей чоловік: гість він, радник чи, може, керівник Ради. Зрештою, вони цього воліли не знати.

— Мені здається, — промовив голова, — наріжна проблема, що ми її маємо розглянути, — це сумний, щоб не сказати критичний, стан основної лінії… — він замовк, а потім обережно додав. — Тимчасом як єдина справна колія — це лінія Джона Ґолта… тобто «Ріо-Норте».

З тією ж обережною інтонацією, ніби сподіваючись, що хтось інший зрозуміє прихований сенс його слів, наступний мовець сказав:

— Якщо ми зважимо на критичний брак устаткування, а також на те, що дозволяємо йому виходити з ладу, обслуговуючи додаткову лінію, діяльність якої збиткова… — він замовк, так і не сформулювавши, що станеться, якщо вони зважать на ці моменти.

— На мою думку, — продовжив мертвотно-блідий і худий чоловік з ошатними

1 ... 64 65 66 ... 144
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Атлант розправив плечі. Частина друга. Або – або», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Атлант розправив плечі. Частина друга. Або – або"