Читати книгу - "Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр."

Наприкінці жовтня задощило, почав падати сніг. Знесилені і понівечені боями стрілецькі ряди охопила страшна епідемія тифу. Галицькі частини несли втрати від хвороб більші, ніж у ході боїв. Командири бригад і корпусів бомбардували штаби повідомленнями про масові захворювання, відсутність лікарів, лазаретів, медичних засобів. Головний лікар УГА полковник Андрій Бурачинський повідомляв диктатора, що лише за тиждень (23–30 жовтня) вибуло зі строю 2000 стрільців і старшин – кожен десятий. Розміщати їх було нікуди. Коли ж до Жмеринки прибув транспорт із хворими, з двох тисяч лише двісті влаштувались у лікарні, а решта розбрелися по місту, немало залишилося на вокзалі. Невдовзі у підвалах станції було виявлено 600 трупів стрільців. «Галицька армія находилась в останніх судорогах, – писав О. Левицький, – 30 тисяч стрільців і старшин скосила тифозна навала»[426]. А вже до початку листопада УГА втратила близько 10–11 тис. бійців, а армія фактично перетворилася в суцільний госпіталь[427]. На думку деяких дослідників, у ті місяці проти українців супротивник (більшовики або денікінці) використав методи бактеріологічної війни[428].

Задля порятунку армії

Командування Галицької армії наполегливо шукало вихід із надзвичайно складного становища. Оскільки уряд ЗУНР був паралізований, військові вирішили взяти долю УГА у свої руки. Ініціативу проявив генерал М. Тарнавський, який досконало знав стан армії. 25 жовтня командувач вислав до денікінців делегацію на чолі з отаманом Омеляном Лисняком[429]. Її офіційним завданням було домовитись про обмін полоненими і заявити протест у зв’язку з розстрілом групи військовополонених галичан у Гайсині. Фактично ж місія отримала повноваження обговорити умови заключення договору з Добрармією про припинення бойових дій.

Переговори відбулися 1 листопада у штабному вагоні генерала Я. Слащова на станції Гайсин. Денікінець зразу ж попередив, що буде говорити тільки про Галицьку армію. Отаман Лисняк висунув як попередні умови: припинити бойові дії, у випадку переходу до Денікіна зберегти автономію УГА, не уживати її проти армії УНР, надати галичанам медичну допомогу і відпочинок. Долю Наддніпрянської армії генерал відмовився обговорювати[430]. Я. Слащов пообіцяв негайно повідомити про переговори командувача військами Новоросії генерала Шиллінга.

Директорія і уряд ЗУНР, нарешті, вирішили спільно з військовими обговорити становище, яке склалося внаслідок активізації денікінців та епідемії тифу. На нараді у Кам’янці 25 жовтня розгорнулась гостра дискусія[431]. Генерал Тарнавський заявив С. Петлюрі, що в бойових підрозділах УГА залишились лише 7 тис. стрільців і старшин, що внаслідок епідемії, відсутності постачання різко знизилась дисципліна, зросло дезертирство. Старшини-фронтовики вимагали покінчити з війною, вступити у переговори з Денікіним або Червоною армією. Але Диктатор категорично відкидав будь-які переговори. А Петлюра запевнив учасників наради у штабі НКГА, що через Румунію йде нова допомога від Антанти[432]. Закликав протриматись деякий час. Та йому мало хто вірив: адже ще в серпні Захід зробив головну ставку на Денікіна, якому через чорноморські порти надходила щедра допомога.

Незважаючи на складний час, особовий склад Галицької армії відсвяткував річницю Листопадової революції. За участю представників уряду ЗУНР, НКГА, широкого загалу стрілецтва і жителів Вінниці відбулися урочисте греко-католицьке богослуження, святкові урочистості в театрі. Після концерту армійський театр дав виставу «Сава Чалий». Урочистості організовано й у фронтових частинах.

Наступного дня Денікін надіслав Слащову телеграму, у якій повідомляв, що приймає всі попередні умови галичан. Цілком очевидно, що командувачеві військами Півдня Росії було вигідно вилучити УГА з українських збройних сил, щоб здійснити свої експансіоністські плани щодо України.

Коли до генерала М. Тарнавського надійшло запрошення на чергову нараду Головного Отамана 4 листопада у Жмеринці, він демонстративно відмовився. Від НКГА прибули старшини Д. Паліїв, С. Шухевич, О. Лисняк і А. Ерлє. Чи не найбільш яскравим і аргументованим став виступ Дмитра Паліїва, відомого галицького політичного діяча: «Тактично становище Галицької Армії дійшло до дуже критичного моменту. Передусім найважніше – вона втратила ініціативу, вона мусить вичікувати, де і коли ворог наступатиме, без ніякого однак впливу, бо – не маючи ніяких резерв, ані можности пересування військ, вона не може підприняти ніяких кроків. Бої 4-го корпусу в послідніх днях доказали це. Де добровольці наступали, там наші слабі частини пішли назад.

До всіх причин, які піднесено на попередній нараді, приходить ще цілковитий брак підкуття для коней (підкови, штолі), через що всяке пересування військ по замерзлих дорогах являється неможливим. Це було причиною, що 5-та Бригада стратила вчора в Скітках три гармати, бо коні не могли рушити з місця.

Наколи би відворот Армії мав продовжуватися, то треба з тим числитися, що велика часть артилерії лишиться, хоч багато артилерії зі згляду на брак муніції витягнено з фронту в запілля. Ворог, який для переслідування уживає кавалерії, добре окутої, легко переганяє наші – поволі машеруючі – колони. Зміна погоди, після відомого стану умундировання, стане для Армії катастрофою.

II Корпус відправив від 23-го жовтня до 1-го падолиста ц. р. 724 стрільців хворих і ранених. Те число збільшилося в двох послідніх днях наповерх 1000 стрільців, т. є. на одну шосту харчового етапу корпусу. Я думаю, що ті цифри цілком ясно вказують, що знищення Армії є неминуче. Такий самий моральний етап частин.

Катастрофа є неминуча, вона зависить виключно і тільки від часу ворожого наступу. Буде ворог наступати, то здержання його є, з вище наведених причин, неможливе. А коли відворот переміниться в панічну утечу, це є питання годин. А я позволю запитатися, де скінчиться та утеча. Таким чином Галицька Армія по тільки жертвах, трудах була би цілковито погребана, а галицьке Правительство стратило би цей найважніший чинник своєї влади.

Обов’язком проводу є поручену його армію удержати. Всі дотеперешні старання в тім напрямі завели, бо бракує найважніших средств для життя Армії: грошей, умундирування, муніції, санітарного матеріялу.

Тепер є вже запізно надіятися на яку-небудь поміч, бо на це позволяв під цю пору вже ворог. Треба це зазначити, що при відвороті полишилося би яких 20 000 хорих ворогові.

Супроти того НКГА ставить слідуючий наглий внесок: сейчас вступити в переговори з Добровольческою армією, щоби привести до завішення оружжа»[433].

Виступ Д. Палієва справив гнітюче враження на присутніх. Його підтримав отаман Осип Букшований. З прямотою фронтовика