Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці 📚 - Українською

Читати книгу - "Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці"

302
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці" автора Автор невідомий - Народні казки. Жанр книги: 💛 Інше / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 74
Перейти на сторінку:
боявся, щоб мене страх брав.

— Я, — каже, — завезу тебе до такого місця, що будеш боятися.

А там був ліс, і в ньому вішали тих, хто провинився. І як назбирається десять повішених, то знімають усіх разом і ховають. А тоді їх уже висіло семеро. Лишився у тому лісі хлопець. Розіклав він вогонь і гріється. Тут звіявся вітер і почав гойдати повішених. Він подивився догори і побачив їх на дубі, думає: «Їм там студено». Та поліз на дуба, познімав усіх і посторцював коло вогню.

А мертві, як мертві — той на вогонь валиться, на тому одежа починає горіти. Він розсердився, повитягав їх по одному назад на дуба і повісив.

Посидів хлопець там до ранку, а тоді встав і пішов далі. І попав він у столичний город, де жив цар. Зайшов у корчму, а там народу! П’ють, їдять. Сів і він. Їсть та все каже:

— Що б я робив, щоб я боявся?

У корчмі був слуга царя. Вчув він це і каже:

— Гай ходімо зі мною до царя. Там ти навчишся боятися.

Цар збудував новий дім, і в тім домі ніхто не міг жити. А кого посилали стерегти новий дім, той назад не вертався. Приходить слуга до царя і каже:

— Я привів хлопця, що хоче навчитись боятися. Послати б його в новий дім.

А хлопець був на вид непоганий. Цар подивився на нього та й каже:

— Як доведеш, що в тім домі можна жити, то віддам за тебе дочку і живіть там.

А він каже цареві:

— Дайте мені в той дім токарний верстат, і я піду туди.

— Завезіть йому верстат, — наказав цар.

Сидів він там до дванадцятої години ночі. Ось приходять три коти і кажуть:

— А, ти тут? Давай будемо грати в карти.

— Як же з вами грати в карти, якщо у вас довгі кігті? — каже він. — Давайте я їх трохи постружу.

Погодилися коти. Він закрутив одному лапи у верстат, відрубав кігті та й відпустив. А той місця собі не може знайти. Каже хлопець другому котові:

— А в тебе голова не кругла. Давай я обстружу її трохи.

Коти злякалися і втекли.

Приходить рано цар, забачив, що він живий, і каже:

— Як ще дві ночі постережеш, то будемо робити весілля.

Сидить він там на другий вечір. І приходять до нього багато людей. Приносять вони людські черепи і кажуть:

— Зіграємо цими черепами в футбол.

А він каже:

— Почекайте, бо я ще маю трохи роботи.

Та й узявся точити залізяку.

— Що це ти робиш? — питають його.

— Це буде палиця. Як хто погано зіграє в футбол, то я його цією палицею вб’ю.

Ті полякалися і так втікали, що аж не влазили в двері.

Приходить рано цар, а хлопець живий.

— Ну, ще одну ніч постережеш, і робимо весілля.

Сидить він на третю ніч. Стукнула дванадцята година. Дивиться він, якісь люди несуть до нього мерця. Поклали труну і пішли. Подивився хлопець, а той мрець — його старший брат. Він умер ще тоді, як хлопець був дома. Помацав хлопець холодного трупа, хоче якось нагріти його. Але як? Витягає він мертвого з труни і кладе до себе на ліжко. Укрився він із мерцем і хоче нагріти його. Через якийсь час ожив мрець і каже:

— Ти мене воскресив, а я тебе зараз уб’ю.

— Як ти мене маєш убити, то кладу тебе назад у труну і замерзай там.

І лиш поклав він померлого, прийшли ті самі люди, забрали труну і понесли.

Приходить рано цар, а хлопець живий. Цар каже:

— Цей дім уже чистий, у нім можна жити.

І оженився хлопець на царівні.

Живе він із царівною та й усе каже:

— Що б я робив, щоб я боявся? Що б я робив, щоб мені страшно було?

Набридли жінці ті його слова. А в них була служниця. Каже вона царівні:

— Я зроблю, що ваш чоловік буде боятися.

Пішла та служниця на річку, наловила піввідра дрібної риби і долила водою, щоб було повне. Та принесла і сховала.

Лягли вони з жінкою спати. Служниця почекала, поки він добре засне. Тоді жінка встала, а служниця як узяла те відро з рибою, та як вилляла на нього! Він схопився і почав кричати «Ґвалт!». Відтоді він і почав боятися. І сьогодні не знає, чий він, якого роду і звідки він.

Іван і чарівні коні

Один чоловік мав три хлопці. Була в нього десятина пшениці, і щось приходило ту пшеницю толочити. Каже батько:

— Що робити, хлопці? Треба стерегти.

Старший син Василь каже:

— Я буду стерегти.

Стеріг він, стеріг, а десь коло середини ночі заснув і не встеріг. Подивилися рано — паслося щось у пшениці. Каже тоді син Николай:

— Я вже буду стерегти.

І теж стеріг, але десь коло середини ночі заснув і він.

На третю ніч каже найменший син, Іван:

— Я буду стерегти.

А вони його за дурного мали.

— Куди ти, дурняко, збираєшся? — кажуть. — Ми розумні, та не встерегли, де вже тобі!

Але Іван не послухав їх. Всукав собі вужище, вибив із стільця ніжку, взяв з собою усе те і пішов пазити.

Прийшов він у поле, сів на стілець і стереже. Лиш придрімає, а стілець перевертається, і хлопець пробуджується. Стереже до половини ночі — нема нічого. Пройшло ще трохи часу, і прилітають три коні, як змії. Іван закинув на них вужище і всіх трьох половив. А коні файні такі: один гнідий, другий сивий, а третій вороний. Кажуть йому коні:

— Висмикни з нас по шерстині, ми тобі в пригоді станем. Як треба буде, то припечи шерстину.

Він висмикнув по шерстині і відпустив їх.

А цар на той час оголосив: «Хто дістане мені морське порося, того зроблю першим міністром». Морське порося жило на крутій скалі, і треба було доскочити до нього конем.

У призначений день з’їхалися з усієї держави хлопці на конях до тої скали. Василь і Николай вибрали найфайніших коней і теж поїхали. А Іван знайшов якусь нещасну кобилу та їде й собі. Та запхався з тою кобилою під міст. Іде весілля, сміються з нього. А він вийняв сиву шерстину і припік її вогнем. І зразу прилетів до нього сивий кінь та й каже:

— Влізь мені у ліве вухо, вилізь правим.

Вліз Іван у ліве вухо і виліз правим убраний, як панок. Та сів на сивого коня і поїхав туди,

1 ... 63 64 65 ... 74
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці"