Читати книгу - "Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці"

Усі скачуть на конях — не годні доскочити. А Іван підлетів, забрав порося і поїхав.

Повернулися Василь і Николай, розповідають:

— Якийсь панок узяв морське порося. А в нього кінь, що кінь!

Та й не знають, що то був їх брат.

А цар дає нове оголошення: «Хто дістане звіра льогу, тому даю півцарства».

Їдуть браття діставати льогу, а Іван і собі збирається. Вони сміються:

— Куди тобі, дурному!

Поїхали браття, а він узяв якогось замордованого коня і їде. І знов запхався під міст. А люди сміються, кажуть браттям:

— Ади, ваш брат.

Сидить він під мостом. Усі попроїжджали, а він припікає червону шерстину, прилетів гнідий кінь та й каже:

— Влізь мені у ліве вухо, а вилізь правим.

Як вліз Іван, то виліз такий вбраний! Панок! Приїхали всі до високої гори. Підлітають, а досягти льо-ги не годні. А Іван під’їхав і раз! — забрав льогу. Та завіз додому і заховав. Браттям нічого не каже. А ті приїхали й розповідають:

— Якийсь панок узяв льогу та й поїхав.

Та й не знають, що то був їх брат.

На третю неділю цар посадив свою дочку у палаці на шостому поверсі й оголошує: «Хто дістане перстень з руки моєї дочки, за того її віддам».

Почало з’їжджатися багато людей з цілої держави. Поїхали й Василь з Николаєм. А Іван знову знайшов замордованого коня. Їхав, їхав, забився у болото під мостом та й смикає того коня, а як проїхали всі люди, вийняв чорну шерстину та й припік, і прилетів вороний кінь.

— Влізь мені у ліве вухо, вилізь правим, — каже кінь.

Вліз він у ліве вухо, а правим виліз у золото вбраний!

— Сідай на мене, Іване, і добре держися, — попереджає кінь.

Приїжджають вони до того палацу. Ніхто не може перстень дістати, а Іван розігнав коня, підлетів — хап! — і взяв. Привіз він перстень додому та й заховав його.

Цар оголошує: «Хто взяв перстень, морське порося і льогу, най приїжджає». А Николай та Василь дізналися про Іванів сховок, та й хочуть всім заволодіти.

— Я віддам перстень, морське порося і льогу, а що ж мені? — запитує Іван.

— Усе, що хочеш, — кажуть брати.

— Врубай собі букатку з голови, то дам тобі морське порося й льогу, — каже Іван Николаєві. — А ти врубай собі мізинний палець на правій руці, — каже Василеві, — то матимеш перстень.

Старші брати дали все, що Іван хотів, а він дав Василеві перстень, а Николаєві — морське порося й льогу.

Показав Василь перстень цареві, і той дає за нього дочку. А середущого робить міністром і дає половину царства.

Василь не має пальця і сидить на весіллі в рукавицях, а Николай — ватажел у нього — не має кавалка голови і сидить у шапці.

І сказав Іван:

— Ану, скиньте з ватажела шапку!

Скинули з Николая шапку, а там нема кавалка голови. Іван вийняв із кишені той кавалок і показав — точно з Николаєвої голови букатка.

— Ану, скиньте з молодого рукавиці! — сказав Іван. Скинули рукавиці, бачать — бракує пальця. Іван витягає палець з кишені. Приклали — Василів палець! Аж тоді всі дізналися, хто насправді здобув морське порося, льогу й перстень.

І цар прогнав Василя й Николая, а дочку віддав за Івана, зробив його першим міністром і дав половину царства.

Як Іван хазяїнові носа відрубав

Один чоловік мав три сини, двох розумних і одного дурного. Жили вони бідно. Старший син пішов до багача служити. І так вони домовилися з тим багачем: якщо наймит на хазяїна розсердиться, то хазяїн відрубає йому ніс, а якщо хазяїн розсердиться, то наймит рубає ніс хазяїнові.

Послав його хазяїн у поле орати. Дав із собою торбу з хлібом і пса та й каже:

– Іди ори. І щоб поле було зоране, і воли ситі і пес щоб був ситий, і хліб у торбі цілий.

Приїхав наймит із поля і віддає торбу з хлібом. А хазяїв питає:

— Може, тобі це діло не подобається?

— Не подобається, — каже наймит. А багач узяв та й відрубав йому ніс. І той пішов додому без носа.

Пішов найматися середущий син. І попав до того ж хазяїна. А хазяїн йому те саме каже:

— Дам тобі завдання, і ти його зроби. Як не виконаєш, відрубаю тобі ніс. Як виконаєш і будеш сердитися, теж відрубаю. А як я буду сердитися, рубай ніс мені. — І послав його хазяїн у ліс. — Привези мені з лісу таких грубих дубів, — каже, — яких ні в кого нема.

Той поїхав у ліс. Але що він сам зробить? Не годен зрубати такого дуба і покласти на візок. Приїхав без дубів. І відрубав йому багач носа.

Іде служити найменший син, дурний. Мати каже:

— Як ті такі файні без носів прийшли, то цей дурний хай би вже й зовсім не вертався.

— Я вас ще всіх нагодую, — каже їй Іван та й іде прямо до того хазяїна.

Вітається Іван з хазяїном та й запитує:

— Вам треба наймита?

— Треба. Але з такою умовою, щоб усе, що я скажу, виконував і щоб не сердився, бо лишишся без носа.

— Добре. А як ви розсердитеся, то я врубаю носа вам.

Відпочив Іван, поспав. Устає він рано, а хазяїн приготував йому двадцять мішків полови і посилає до млина, щоб намолов з тої полови муки. А то був млин чорта Сковородського. І хто їхав туди, то назад не вертався. Приїхав Іван до млина, ловить того Сковородського і чіпляє його до колеса. А хлопці з млина скинули з візка полову та наклали Іванові двадцять мішків справжньої муки.

Їде Іван селом. Як хто вздрить у колесі Сковородського, то втікає. А Іван не їде до хазяїна, а до себе додому. Приїхав та й каже:

— Браття файненькі, скидайте муку. Їжте, годуйте собі ці воли. А я йду до хазяїна, бо ще не розрахувався з ним.

Узяв батіг та й пішов. А чорт Сковородський побіг до свого млина.

Приходить Іван до хазяїна. Той питає:

— А де ж воли й візок? Де мука?

— Я завіз додому. Ви ж моїх братів покалічили, то вони хочуть їсти. Може, ви сердитеся?

— Ні, я лиш питаюся.

Іван вийшов, а хазяїн радиться з жінкою: «Яке завдання йому дати?» І надумалися. Приходить Іван, а хазяїн каже, що їде з жінкою в гості, а як буде вертатися, то треба зробити так,