Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

Каторжні канальські роботи царя Івана IV, імператора Петра І, пролетарського вождя Леніна І — і всі руками поневолених народів.

Боярські кріпацькі фабрики XVII ст., також кріпацькі Петра І в XVIII ст. і також кріпацькі В. Леніна в XX ст. Масове переведення вільних селян у кріпацтво з жорстокими методами прикріплення їх: до абщін за Алексея в XVII ст., до дворянських маєтків за Єкатєріни II в XVIII ст., до колгоспів за большевиків у XX ст.

Більше половини державного бюджету на озброєння: за Івана IV, за Петра І, за Нікалая І, за Леніна І.

Поставлений державним законом на висоту національного обов’язку і громадянської чесноти, виказ як система: за Годунова XV ст. (сказатєлі), за Петра І в XVIII ст. (фіскали), за Нікалая І в XIX ст. (ісправнікі), за Леніна в XX ст. (сексоти).

Стале систематичне розбудовування тюрем, в’язниць та каторг: за царів, за імператорів, за диктаторів.

Фах ката у великій пошані і в ореолі спасителя: трону у XVIII ст., «ґасударствєннасті» в XIX ст., «саціалістічєскава атєчєства» в XX ст.

Преторіянські відділи для охорони влади: стрільці та апрічіна за царів, дворянська гвардія та «охранка» за імператорів, компартія та НКВД за диктаторів.

Привілейована каста: боярство XV–XVІІ ст., дворянство XVIII–XIX ст., пролетарство XX ст.

Священики як тайні аґенти поліції: дисциплінарний обов’язок виказу за царів, офіційне звільнення від тайни сповіді за імператорів, священики–чекісти за диктаторів.

Церква як невіддільна частина державно–адміністративного апарату: патріярх Іоакім XVII ст., оберпрокурор св. Синоду та К. Пабєданосцев XIX ст., патріярх Алексей XX ст.

Чванство, ксенофобія, ненависть до всього європейського: старовірів XVII ст., слов’янофілів XIX ст., комсомольців XX ст.

Апотеоза жебрака, ідіота, бандита в XV–XVІІ ст., «уніженних і аскарбльонних» в XIX ст., «сациальна блізкіх» у XX ст.

І вічна проблема «інородців» (немосквинів) в імперії.

А понад все у всіх століттях і всіх прошарках нації стихійна ненависть варвара до всього вищого, гарного, індивідуального. Закорінений і глибоко в душі і з молоком матері передаваний з покоління в покоління ідеал номада: Ріж! Катуй! Грабуй! Зрівняй все і всіх з землею!

«Пакаряйтєся язиці, ібо с намі Боґ» — Московської Церкви.

«Народ–боґоносец, мессія міра» — московської інтелігенції.

«Всемірная рєвалюция» — московського народу.

Болотніков, С. Разін, С. Нечаев, В. Ленін, селянин, пролетар, дворянин. XII ст., XVIII ст., XIX ст., XX ст. Викиньте імена, дати, назви з історії будь–якого століття московської імперії, і читач не вгадає, про яке саме століття читає.

Цілі, методи, імперіялізм, ксенофобія, деспотія, варварство, культ виказу, безбожництво, блюзнірство, сваволя правителів, хабарництво, бюрократія, масові морди, садизм катів, переповнені тюрми, каторги, нищення церков, нищення книжок, нищення чи крадіж чужих скарбів культури, фанатичне сектанство, підступ, зрада, апотеоза фізичного і морального бруду, злодійства, бандитизму, рабства і т. п., і т. д. до безконечности переповнена всім тим історія московського народу від її початків по сьогоднішній день, без одного дня перерви. Десятками тисяч голих фактів, без коментарів можна заповнити цілу бібліотеку грубих томів. А поки не матимемо цієї бібліотеки, доти москвини матимуть розв’язані руки поширювати москвофільство. Цю НАЙСИЛЬНІШУ їхню ЗБРОЮ для поневолення України.

СКРАЙНІЙ ЧАС ВИБИТИ З ЇХ РУК ЦЮ ЗБРОЮ

О, бідний, жалісно–убогий

Гіперборейський примітив:

Тупі, кирпаті, злобні боги,

Одноманітний, голий спів;

Болотяна імлиста площа,

Берізки хворі і брудні, —

Даремно сірий дощ полоще

Замурзані навіки дні…

«Ні лотоса, ні лавра» — позем! —

Ні натяку на вертикаль

І лиш тупим тяжким морозом

На півроку закута даль.

В нещасний час, «на зло Европі»,

Ваш божевільний деміюрг

Створив кубло гнилих утопій,

З туману й крові — Петербург.

Та гниль і зло не стало тілом,

Незродженого — не створить,

І місто марно протремтіло

Марою мертвих двох століть.

Харчовані не власним хлібом,

Ви мріяли — зламать, збороть,

І дикунів державна диба

Нам люто мордувала плоть.

Полуботок, Шевченко, Гоголь —

Здушить, скалічить, отруїть!

Не лицарство, не перемога,

А тільки зрада, підшепт, їдь,

А тільки найнята отруя

Та куля, куплена за бруд.

Страшіться ж! Закінчився суд —

І кара йде, і гнів вирує.

Є. Маланюк

XV

НАЦІОНАЛІЗМ МОСКВИНА

Настанєт ґод, Расіі чьорний ґод,

Кагда царєй карона упадьот;

Забудєт чєрнь к нім прєжнюю любофь,

І піщя мноґіх будєт смєрть і крофь;

Кагда детей, каґда нєвінних жон

Нізвєрхнутий нє защітіт закон;

Каґда чюма ат смрадних, мьортвих тєл

Начьньот брадіть срєді пєчальних сєл,

Чтоби платком із хіжин визивать,

І станєт хлад сєй бєдний край тєрзать;

I зарєва акрасіт волни рєк:

В тот дєнь явітса мошьчьний чєлавєк,

І ти єво узнаєш — і паймьош,

Зачєм в рукє єво булатний нож…

М. Лєрмонтов

Березень 1917 року покликав на тяжку пробу московських патріотів зі шляхти, т. зв. «слов’янофілів», і московських патріотів, т. зв. «западніків», с. т. націоналістів–монархістів, і соціялістів–демократів. Тої проби ганебно не витримали обидві групи, хоч кожна з інших причин. Ще в 1908 році історик В. Ключєвскій писав, що ідея виборности вищої влади в розумінні Москвина XV–XVIII ст. була таким же абсурдом, як і абсурдність «вибраної матері». Жовтень 1917 р. наочно продемонстрував факт, що москвин і в XX ст. вважав абсурдом демократично вибране «Учрєдітєльнає сабраніє». Воно, і справді, було абсурдом в московській історії, або, як каже В. Ключєвскій про аналогічну Єкатєрінінську Законодавчу комісію, патологічним, с. т. хворобливим, непридатним для Москвина явищем.

Щоб видурити від наївних американців більше доларів, а головно, щоб спрямувати їх на шлях «єдіной нєдєлімой», московські емігранти не зупиняються, як звичайно, перед шахрайством навіть відомих усім фактів; вони всіми силами намагаються намалювати розгін того «Учєрєдітєльнава сабранія» як акт насильства малої групи інтернаціоналістів на чолі з демагогом В. Леніним. Це аналогічно з таким же шахрайством німецьких демократів (і не лише німецьких), що, мовляв, владу в Німеччині «захопив» А. Гітлер, хоч історичні факти, задокументовані в архівах, говорять, що А. Гітлера німці вибрали демократичним голосуванням більшістю голосів, а до того ж те голосування проводили противники А. Гітлера (вони тоді були при владі). Ми й донині не відкрили очі американцям про брехню кєрєнскіх про жовтень 1917 року.

У виборах до «Учрєдітєльнава сабранія» в листопаді 1917 р. голосувало близько 75 мільйонів людей, большевицька партія одержала 25 мільйонів голосів. В Україні з 7 і пів мільйона голосуючих за большевиків голосувало лише 754000, с. т. 10%. Але треба пам’ятати, що в той час в Україні було яких п’ять мільйонів