Читати книгу - "Великі сподівання"

Щоб набути основи потрібних знань, він порадив мені звернутись до певних закладів у Лондоні, на себе ж узяв роль загального керівника й дорадника моїх студій. Він висловив надію, що при вмілій допомозі я ие зазнаю особливих труднощів і незабаром зможу обходитись без будь-чиїх вказівок, окрім його власних. Тон, яким він сказав це і багато чого іншого в такому ж дусі, дуже мені сподобався й викликав щиру довіру до нього, і я можу відразу заявити: він завжди так ревно й чесно виконував свої обов'язки щодо мене, що я й не міг не відповісти йому тим самим. Якби він виявив свою байдужість, як учитель, я, безперечно, відплатив би йому тією ж монетою, як учень; але він не дав мені такого приводу, і це забезпечило обопільну повагу в наших стосунках. І я ніколи не вбачав нічого кумедного в ньому, як наставникові,- ні, він здавався мені винятково поважним, чесним і доброзичливим.

Коли ми з ним залагодили ці питання і я по-справжньому взявся за науку, мені спало на думку, що якби я зберіг за собою ту кімнатинку в Барнардовім заїзді, це приємно урізноманітнило б моє життя, та й, крім того, спілкування з Гербертом позитивно впливало б на мої манери. Містер Покет проти цього не заперечував, тільки сказав, ідо перше, ніж вдатись до будь-яких заходів, треба порадитися з моїм опікуном. Його слова, як я зрозумів, були викликані тією делікатною обставиною, що мій план трохи заощадив би Гербертові видатки; отож я подався на Літл-Брітен і виклав своє бажання містерові Джеггерсу.

- Якби я міг придбати ті меблі, що взято напрокат,- сказав я,- і ще кілька дрібничок, я почувався б там, як дома.

- Дійте! - сказав містер Джеггерс, пирхнувши смішком.- [200] Я ж говорив, що ви розгорнетеся. То скільки ж вам треба?

Я сказав, що не знаю, скільки саме.

- Ага,- зауважив містер Джеггерс.- Але все-таки? П'ятдесят фунтів вистачить?

- О ні, це було б забагато.

- Тоді п'ять фунтів? - спитав містер Джеггерс.

Це вже був такий великий спад, що я трохи розгубився.

- Та ні, треба б більше.

- Більше, значить,- вичікувально зауважив містер Джеггерс, встромивши руки в кишені, голову схиливши набік, а очі втупивши у стіну позад мене.- І на скільки більше?

- Точно назвати суму важкувато,- з непевністю сказав я.

- Ага,- повторив містер Джеггерс.- Але все-таки? Двічі по п'ять - піде? Тричі по п'ять - піде? Чотири по п'ять - піде?

Я сказав, що це вже буде з гаком.

- То чотири по п'ять - вистачить з гаком? - спитав містер Джеггерс, суплячи брови.- А скільки ж це, по-вашому, буде чотири по п'ять?

- По-моєму?

- А так. Скільки?

- Гадаю, по-вашому це буде двадцять фунтів,- сказав я, посміхаючись.

- Не має значення, скільки буде по-моєму, друже,-• заявив містер Джеггерс, знавецьки й прискіпливо шарпнувши головою.- Мене цікавить - скільки буде по-вашому.

- Двадцять фунтів, звичайно.

- Вемміку! - гукнув містер Джеггерс, відчиняючи двері кабінету.- Візьміть у містера Піпа письмову заяву й сплатіть йому двадцять фунтів.

Такий вельми специфічний спосіб вести ділові операції справив на мене не менш специфічне враження, не таке вже й приємне. Містер Джеггерс ніколи не сміявся, але на ньому завжди були високі начищені до блиску рипучі чоботи, і коли він стояв і чекав на відповідь, похитуючись із п'ят на пальці, велику голову схиливши вниз і брови стягши у вузол, оці чоботи іноді починали рипіти, немов це вони підсміювались, сухо й підозріливо. Оскільки він у цю хвилину вийшов, а Веммік був наче жвавішим і говіркішим, ніж завжди, я зауважив йому, що просто й не знаю, як розуміти містера Джеггерса. [201]

- Скажіть це йому, і він сприйме ваші слова за комплімент,- відповів Веммік.- Якраз цього він і домагається. Та ні,-• докинув він, побачивши мій здивований погляд,- тут нема нічого особистого, це у нього професійне, суто професійне.

Сидячи за своїм столом, Веммік перекушував хрусткими галетами, що їх шматочок за шматочком вкидав у шпарину рота, наче листи в отвір поштової скриньки.

- У мене постійно таке враження,- сказав Веммік,- ніби він наставив пастку на людину й чекає. Раптом - клац! - і вже є здобич!

Нічим не зреагувавши на те, що пастки на людей аж ніяк не прикрашають життя, я тільки сказав, що він, мабуть, дуже досвідчений у своєму фаху.

- Такий, що іншим до нього далеко, як до Австралії,- зазначив він, показуючи пером на підлогу контори - в тому розумінні, що Австралія ген там, на протилежному боці земної кулі.- Або й ще далі,- докинув він, кладучи перо на місце,- якби тільки це було можливе.

Тоді я зауважив, що, мабуть, справи його процвітають, на що Веммік озвався: «Ще й як!» Після цього я спитав, чи багато в конторі клерків? Він відповів:

- Нам непотрібно багато клерків, бо Джеггерс один, а з посередниками люди не хочуть зв'язуватися. Нас тільки четверо. Може, хочете подивитись на решту трьох? Ви ж свій чоловік, можна сказати.

Я погодився. Містер Веммік вкинув крихти галет у поштову скриньку, сплатив мені гроші з каси, ключ від якої тримав десь у себе на спині й діставав з-за коміра, як залізну косичку, і ми піднялися нагору. Будівля була темна й занехаяна, зашмаровані плечі, що лишили свої сліди в Джеггерсовому кабінеті, здавалося, багато років обтирали й стіни сходів, снуючи вгору та вниз. У першій кімнаті другого поверху, що виходила вікнами на вулицю, сидів блідий і одутлий здоровань-клерк, виглядом схожий чи то на шинкаря, чи то на щуролова - він прискіпливо вислуховував трьох-чотирьох обшарпаних клієнтів, ставлячись до них так само нецеремонно, як тут ставилися взагалі до всіх, хто вкладав свої внески до Джеггерсової скарбниці.

- Бере свідчення для кримінального суду,- пояснив містер Веммік, коли ми вийшли.

У кімнаті поверхом вище клерк, подібний до здохляка-тер'єра, такий зарослий, що, здавалося, востаннє його стригли ще собачам, теж морочився з клієнтом; містер [202] Веммік сказав мені, що цей підсліпуватий відвідувач - тиглій, в якого казанок завжди кипить і який може будь-що розтопити; зараз його всього зросив піт, наче він на самому собі випробував власне мистецтво. У кімнатинці вікном на подвір'я сидів сутулий чолов'яга з напухлою щокою, зав'язаною шматком брудної фланелі, вдягнений у старий чорний костюм, немов навощений воском,- він переписував начисто папери, підготовлені двома іншими клерками, для власноручного вжитку містера Джеггерса.

Це були й усі конторники. Коли ми спустились назад, Веммік провів мене до кабінету