Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Історія однієї істерії 📚 - Українською

Читати книгу - "Історія однієї істерії"

272
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Історія однієї істерії" автора Ірина Сергіївна Потаніна. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 91
Перейти на сторінку:
нові нотатки. — Забуду ж бо! Точно забуду…».

— Слухайте, а скажіть прямо, навіщо це вам? Кир потяг аркуші назад на себе.

І знову нещастя помогло. Наша очевидна конфронтація знову примусила цього хлопчиська повернутися до поважного «ви».

— Для загального розвитку. Хочу реалізувати всі свої таланти, — я вирвала в нього п’єсу і притисла аркушики до грудей. — А що, я не підходжу вам у Героїні? А ось Зінаїда Максимівна вважає…

— Лихо в тім, що вважає, а не прораховує! — різко випалив Кирило. — Через вас зірветься вся постановка. Ніхто не зможе працювати при наглядачеві. Ви б ще мента в формі до нас у трупу записали.

— Я тут не як детектив, а як… — я зробила багатозначну паузу. — Як жінка, що шукає виходу для власного «я».

Останню фразу я промовила так томливо — сама ледве стрималася, щоб не розреготатися.

— Мені ви голови не задурите, — швидко проказав Кирило, червоніючи при цьому до коренів волосся. — Ну, зізнайтеся. Навіщо вам потрібна ця роль?

Ну, якщо вже ставити себе на роль зниклих дівчаток, то до кінця. Потрібно навчитися думати, як вони. Що б відповіли на це запитання Лариса з Аллою?

— Навіщо? — я посміхнулась якомога звабливіше. — Хочу стати знаменитою. Море квітів, чоловіки біля ніг моєї вечірньої сукні, дорогі подарунки…

«Стоп! Ти переграєш! Дурнувато якось… Звідки у вечірньої сукні ноги? — обурився мій Здоровий Глузд. — Втім, що ще може молоти дівчина, не на жарт захоплена театром?».

— О Господи, невже Шумилов найняв для пошуків власної дочки ненормальну!

— Який їхав, таку й здибав. Може, саме тому я й знайду її. П’єсу я вже отримала, що ще ти повинен був мені дати?

— Нічого, — крізь зуби процідив Кирило. — Вдома вивчите текст. А поки що дивіться, як працює Аня, та запам’ятовуйте розведення.

— Хто кого розводить? — з янгольською посмішкою поцікавилась я.

— Це нестерпно! — Кирило пересів до інших акторів.

Виявляючи нахили витонченої садистки, я наслідувала його приклад. На сцені поки що відбувалася тільки Зінаїда Максимівна. Крокуючи авансценою то туди, то сюди, вона лаяла масовку. І показувала, як потрібно працювати. Оскільки показувала вона це одночасно кожному з акторів, виходило зовсім незрозуміло, але дуже смішно. Втім, крім мене, схоже, ніхто так не думав.

— Вітаю, — шепнула мені на вухо Тигра, що непомітно перебралася в другий ряд і сиділа тепер у мене за спиною. — А що нам із Кроною робити?

— Самовдосконалюватися, — доброзичливо порадила я. — До речі, Тигро, а що таке «розведення»?

— Акторів розводять по ключових позиціях. У тому сенсі, що кожен визначається з дислокацією на сцені. Загалом, вирішують, хто, куди й коли пішов.

— Зрозуміло. Добре, що не «хто, кого й куди» послав.

Настуся з Тигрою запирхали на знак схвалення. Я раптом відчула, що мені це приємно. Ну ось, бракувало ще, щоб у мені виявилася пристрасть до наявності публіки. Я вирішила не марнувати часу і, відволікаючись від незрозумілих речей, що діялися на сцені, взялася до перегляду п’єси. Насправді пан Кирило здійснив дещо велике: нітрохи не спотворив авторський текст і не применшив хомутовського таланту, однак зумів перетворити збірку оповідань на цілісну, абсолютно придатну для постановки п’єсу. Сполучною ланкою між оповіданнями в п’єсі служили Герой і Героїня, — придумані сценаристом персонажі, яких, власне, й охоплювали всілякі пристрасті, котрі мали змусити глядацьку залу разом із героями шукати вирішення дуже дивних завдань. Наскільки я могла собі уявити, дійство мало б вийти доволі цікавим. Ніби на підтвердження моїх думок актори почали прогін обіцяної четвертої картини. Попри обурені вигуки режисерки, що постійно переривали репетицію, і зошит із роллю в руках у Анечки, яка ще не встигла цілком вивчити текст, усе, що діялося на сцені, мені сподобалось.

— А ти талановитий сценарист, — шепнула я Кирилові, пересідаючи на кілька крісел ближче до центру.

— Це ремісництво, а не творчість, — неохоче відгукнувся Кир. — Мої самостійні речі мають значно кращий вигляд. Звичайно, я приберіг їх для труп, солідніших за цю.

Я не встигла відповісти чим-небудь в’їдливим. Зінаїда Максимівна голосно заляскала в долоні й оголосила перерву.

— Катерино, підійдіть сюди!

Я слухняно зійшла на авансцену.

— Дитинко, скажіть, ви маєте намір брати участь у другій частині занять?

Це особливе попередження чимось мене насторожило…

— Має намір, має! — з місця подав голос Кир. — Каже, що хоче серйозно займатися театральним мистецтвом. Я сто разів перепитував.

Я подумки вилаяла режисерку за надто гучний голос, а Кирила — за манеру втручатися, куди не просять.

— То що це за жахлива «друга частина занять» така? Чого ви всі мене лякаєте?

— Нічого особливого. Сценічна мова, пластична розминка, зо два етюди, новачки читають які-небудь монологи, щоб я знала рівень тих, кого навчаю. Загалом, тренувальні заняття. Як у школі. Це мало б бути першою частиною занять, але через тих пенсіонерів із комітету молоді все перемішалося.

— Із новачків — монолог! Який завгодно! — з переможним виглядом під’юджував Кирило. — Мистецтво вимагає жертв. Не навчимо, значить, ніяк не зможемо взяти вас у спектакль. Якщо ви зібралися присвятити себе театру, потрібно відкинути всілякі комплекси…

Невже я справляю враження людини, не здатної вийти на сцену й прочитати монолог? Я кинула на сценариста нищівний погляд і ствердно кивнула Зінаїді Максимівні.

— Перерву скінчено, збираємося! — протрубила режисерка й це почув увесь квартал.

Спочатку була мовна розминка. Дорослі люди стали в коло й почали старанно корчити одне одному пики. Витягали губи трубочкою і починали крутити цим писочком у різні боки. Я почувалася інопланетянкою. На моїй планеті так не поводилися.

— Розминаємо м’язи обличчя, — пояснювала мені турботлива Тигра, час від часу, отримуючи зауваження за балакучість, але все одно вмовкаючи лише на якусь мить. — Це що! А ось моя мама, якщо запізнюється на спектакль, змушена просто в метро розминкою займатися. Усі навколо від жаху розбігаються. Гарний спосіб уникнути штовханини в громадському транспорті, але взагалі,

1 ... 63 64 65 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія однієї істерії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Історія однієї істерії"