Читати книгу - "Коли курява спаде"

— Це дуже стомлює, — відповів він, посміхнувшись.

— Видно, тебе цікавлять більше тільки зв'язані цілі, — пожартував я.

Аїр-молодший знову посміхнувся.

У горах пролунав постріл — то був дзвінкий голос мого карабіну. Увечері староста надіслав мені гарну дівчину прислужувати в ліжку. У цей період я щодня мав нову жінку, через що серед моїх підлеглих виникло невдоволення. У деяких місцях управителя приймали нарівні зі мною. Він досягнув цього, показуючи всіма способами, що син туси — дурень, тож люди починали приймати його за представника туси, вважали важливою персоною, наділеною владою й повноваженнями. Така його тактика, дійсно, була ефективною, адже він отримував жінок й інші подарунки. Однак він вважав мене занадто дурним. Одного дня я раптом спитав його:

— Ти боїшся Аїра?

— Його батько боїться мене, — відказав він.

— Можливо, колись тобі доведеться його боятись, — зауважив я.

Коли ж він схотів дізнатися від мене щось іще, я знову з пришелепуватим виглядом почав роззиратися на всі боки й говорити про щось інше. Така оглядова поїздка не тільки була приємною, але й давала змогу людині швидко рости. Я знав, коли потрібно прибирати вигляду найрозумнішої людини в світі й лякав таким чином людей, які мене зневажали. Однак коли вони лякались і починали ставитись до мене, як до розумної людини, я відразу ж починав поводитися, як дурень. Наведу приклад. Місцеві старости присилали жінок прислужувати мені в ліжку і я займався з ними коханням у наметі. Усі казали: хіба молодший туси не знає в цій справі міри? Хтось із мого почту пояснив, що молодший панич і є той дурень, якого породила пані китаянка. Соднам Г'ялцен стояв на вході до намету з карабіном за спиною і ніяк не реагував на звуки, що долинали з намету. Таким чином він висловлював мені свою відданість. Аїр-молодший також був мені відданим. Він ходив скрізь із дивакуватим виглядом, однак люди ніби не бачили його. Тому він знав усе, про що говорять «унизу». Я ніколи не розпитував його про це. Однак коли ми переміщалися від земель одного місцевого старости до іншого, у довгих ущелинах та на високих перевалах, на березі річки під палючим сонцем, коли співаки хрипли, а вершники витягувались у довгу вервечку один за одним, Аїр-молодший бив свого коня, під'їжджав до мене й прочищав горло — так він збирався переповідати мені всі ті слова. Почистити горло було для нього початком, потім він байдуже й відсторонено, без жодних емоцій розповідав, хто що сказав. Я часто казав обом хлопцям-прислужникам, що вони повинні стати найкращими друзями. Одного вечора мені не сподобалась дівчина, яку мені прислав місцевий староста, оскільки вона прибрала ображеного вигляду. Я спитав її, чому вона невесела, однак вона не відповіла мені. Я знову запитав, чи їй хтось сказав, що я дурень? Вона, скрививши губи, відповіла:

— Я хочу, щоб людина, яка хоче мене, навіть і на одну ніч, щиро кохала мене, однак ти цього не можеш.

Тоді я спитав, звідки вона знає, що я не зможу покохати її.

— Усі ж кажуть, що ти — дурень! — сказала вона, відвернувшись.

Тієї ночі я покликав своїх прислужників спати з нею, а сам став перед наметом. Я чув, як Соднам Г'ялцен реве й відсапується, ніби ведмідь, що впав у пастку. Коли він вийшов, місяць уже стояв високо. Потім я покликав Аїра-молодшого увійти до намету. Коли він увійшов, зсередини почувся звук, схожий на хлюпання риби, яку витягли з води.

На ранок я сказав до тієї дівчини:

— Ці двоє сумуватимуть за тобою.

Вона стала на коліна й торкнулась чолом моїх чобіт. Я сказав:

—Іди. Скажеш, що спала з паничем.

Я подумав, що ця подія засмутить місцевого старосту, тож вирішив бути більш пильним щодо нього, і коли принесли страви, я покликав шамана, який перевіряв, щоб у їжі не було отрути, та змусив його перевірити їжу срібною паличкою, а чанг — яшмою: якби в них містилась отрута, ці речі змінили б свій колір. Місцевий староста через це відчув сильну образу, його акуратно підстрижені вуса почали тремтіти, й, зрештою, він не витримав, кинувся до мене й почав запихати собі в рот усі страви, що тут були. Через те, що йому довелося відразу проковтнути так багато, він ледь не вдавився. Оговтавшись, він сказав:

— Сонце й місяць — свідки: ще жоден туси Мерці не сумнівався в моїй відданості! Ніж так вчинити, паничу, краще б ти вбив мене!

Я подумав, що вчинив неприпустиму помилку, однак згадавши, що є дурнем, заспокоївся.

Кульгавий управитель сказав мені:

— Як панич ставиться до інших — мене не обходить, але до старости Сунба так не можна.

— Навіщо ж ви тоді змусили мене взяти із собою цього шамана?

Кульгавий управитель сказав до місцевого старости:

— Це я винен, голово, я не роз'яснив усього як слід паничеві.

Цього разу за столом староста Сунба нічого не їв. Він не