Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » П’ятий номер 📚 - Українською

Читати книгу - "П’ятий номер"

249
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "П’ятий номер" автора Валерій Олександрович Шевчук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 88
Перейти на сторінку:
знову заскавулів.

– Не чіпай ти його, – тихо й зморено озвалася стара. – Горе в нас, то він і плаче.

Собака скавулів. Ранкове сонце визирнуло з-за дерева, що росло край обійстя, і весь двір раптом засвітився і заграв росою. Довкруж голосно поспівували пташки, спокійно і рівнотонно. Стара витерла очі, але сльози знову посипалися їй на щоки, і вона їх не втирала. Тоді заплакало й дівчатко. Вискнуло тихесенько, а за мить її личко стало лискуче й мокре. Собака скавулів. Скавуліла тихесенько йому в голос і дитина, а похмурий чолов’яга начебто у землю вріс. Сонце освітило його недавно білі, а тепер замащені гноєм спідні і стиснені біля тих спідніх великі брунатні кулаки. Воно вже вийшло з-за дерева і стояло над ними чисте, вмите і яскраве.

Собака перестав скавуліти, ліг і поклав скорбну морду на лапи. Стара зітхнула, а дівчатко втерло з очей сльози.

8.

Струмінь води вдарив об порожнє відро, і воно захиталося, швидко наливаючись пінистою рідиною. Піддубна вийшла на ганок і струсила килимця.

– Здоров, Миколо, – сказала вона. – Щось довго тебе не було видно.

– Шукав вітра в полі, – добродушно сказав Микола і відставив відро.

– Ну і знайшов? – Піддубна обперлася складеними руками об поручень ганку.

– Та от тільки те, що там добре, де нас нема, – всміхнувся Микола. – А твій що, вдома?

– Десь носить нечиста сила.

– Чого це ти так неповажно?

– А як мені про нього казать? – звисила, аж пронизливий він став, голос Піддубна. – Таке тобі блудяще стерво!

Микола підійшов ближче.

– Недобре з ним живеш? – спитав тихо.

– А чи ти не знаєш? Зовсім розопсів, старий бахур. Тижнями вдома не бував…

– Та й ти гарна, – сказав ще тихіше і зовсім лагідно Микола. – Не можеш його до себе прив’язать?

– Хіба зіллям напоїть, як твого хлопця поїли.

Микола засміявся. Звузив трохи заспані очі і заблискотів зубами.

– Та нє! Простіше можна! – сказав.

Вона подивилася на нього довгим вивідчим поглядом.

– Щось знаєш?

– Що я можу знати? – сказав Микола, присідаючи на ганку. – Просто знаю тебе ще дівчиною, то й шкода мені тебе… Ми й гуляли трохи разом…

– То було давно й неправда.

– Ну так, я старий був. А оце мені порозказували про походеньки твого…

– В печінках вже мені ті походеньки. Хочу на розвод подавать.

Микола витяг пачку «Спорту» і закурив. Випустив голубе пасмо диму, і воно засвітилось у сонячній стязі.

– Гарна ти така, – сказав протягло. – Дивувало мене завжди: така ти гарна, а чоловіка до себе прив’язати не змогла.

Вона знову подивилася на нього довго і вивідчо.

– До чого це ти?

Він мовчав. Сидів і курив. На вулиці брязнули відра – хтось уже йшов до колонки.

– Коли хочеш поговорити, зайди, – сказала трохи поспішно Піддубна.

– Та що мені говорити, – мовив, переступаючи поріг, Микола. – Одне я тобі скажу: гарна ще ти…

– Оце завів: гарна та гарна. В мене он хлопцеві п’ятнадцятий, – сказала трохи буркітливо, а трохи задоволено Піддубна. – То що ти мені хотів сказати?

– Порадити тобі хотів, – широко всміхнувся Микола. – Та коли вже ти розвод надумалася брать…

Вони стояли серед кімнати й пильно одне на одного дивилися.

– До розводу ще далеко, – ухильно відказала Піддубна.

– Давно ми не бачилися, га? – підморгнув Микола.

– Ну то й що, коли давно. Родич ти мені чи приятель?

– Не родич, це таки правда, – сказав Микола. – А от там, на районі, часом згадував тебе.

Вона засміялася.

– Ну, що ти там таке згадував? Про жінку треба було згадувать!

Він дивився на неї, не

1 ... 63 64 65 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «П’ятий номер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "П’ятий номер"