Читати книгу - "Майдан. (Р)Еволюція духу"

незалежність яких завжди під загрозою, їхню територію ділять між собою імперії, їхні мови забороняють, а історії — переписують. Однак, вони бунтівничі, романтичні й горді, тому завжди борються за себе й за своє майбутнє. Ця бунтівничість за Кундерою — одна з основних ознак центральноєвропейця. Письменник писав: «Хіба Солженіцин, коли ганьбить комуністичне гноблення, вбачає в Європі фундаментальну цінність, за яку варто було б умерти? Ні. «Вмерти за власну країну і за Європу» — такої фрази не могли придумати ні в Москві, ні в Ленінграді, але саме таку фразу могли придумати в Будапешті або Варшаві».

І наостанок про хороше. З часу написання есею Кундери мину­ло 30 років. Згадані ним Угорщина і Польща стали вільними державами й вступили до ЄС. Слава Богу, ніхто з Євросоюзу не ви­хо­дить — навпаки, всі прагнуть туди потрапити. А до згаданих Міланом Кундерою Будапешта й Варшави можна сміливо додати Київ — бо так, тут живуть люди, які заради своєї країни готові виходити на Майдан навіть після 20 років тотальних розчарувань. Центральноєвропейська бунтівничість у них у крові — а значить, і Центральна Європа навколо них. У такій ситуації підпис під угодою про Асоціацію стає тільки справою часу.

Я пишу ці рядки у дні, коли доля України й революції ще не вирішені. Не хочу нічого припускати й передбачувати, обмежуся тільки ствердженням, що хай там як закінчаться ці події, а повалити Українську Соціалістичну Радянську Республіку легше, ніж потім будувати нову Україну. Дуже надіюся, що ми, українці, в часі побудови нашої нової держави будемо настільки ж прекрасними, зрілими, відповідальними, сучасними, самоорганізованими й цивілізованими, як під час нашої революції, Євромайдану.

Текст вперше опублікований німецькою мовою у виданні: «Revolution der Würde», Claudia Dathe, Andrea Rustek, Hg. Majdan! Ukraine, Europe. Berlin: edition.fotoTapeta__Flugschrift, 2014, S. 16-23.

Тарас ПРОХАСЬКО
Кожному своє

Мій прадід, який, між іншим, брав участь у вуличних протестах, масових заворушеннях і був суджений за напад на кінного жандарма, був священиком і автором кількох томів мемуарів. В дитинстві мені найбільше подобалося читати епіграфи до численних розділів його книжки спогадів. Особливо запам’яталися два: «Без різноманітності нема приємності» і «Кожен має свій метод».

І ще він наполягав на тому, що він не має права нікого судити. Це також врізалося у мою дитячу пам’ять (ще й тому, що всіляка згадка про прадіда була заборонена радянськими законами, а я знав про нього всупереч заборонам).

У наших батьків, дідів і прадідів був багатий досвід. З ними робили таке, що нам в голові не вкладається. Але такого, що тепер діється з нами, неможливо пояснити жодним попереднім досвідом. Такого просто ще ніколи не було.

І з цим, чого ще ніколи не було, потрібно давати собі раду нам. Тепер такий час настав, тепер такі часи суть… Не може бути жодного загального плану. Спротив системі розсипався на сотні окремих фрагментів. Нема мудрішого і дурнішого. Нема того, хто має рацію. Найважливішою є дрібна дієва ідея.

Супроти неповороткої системи виступають дуже різні ініціативи. Годі намагатися підпорядкувати їх принципові єдиноначалія. Сила спротиву якраз прямо пропорційна множинності атак, кожна з яких оправдана, бо ще не перевірена.

Право на існування мають усі. І ті, хто мирно стоїть на Майдані. І ті, хто немирно штурмують позиції, утримувані силовиками. І силовики, яким це все зовсім не подобається. Хтось кидає каміння, і хтось від нього захищається. Хтось щось робить там, у Києві, і хтось сидить наразі вдома.

Кожному своє… Власне за це ми і боремося.

Старий міф про єдність виявляється міфом. Яка може бути єдність у великого народу, коли кожен, як і я, діє так, як вважає правильним. Так, як його навчив особистий досвід батьків і прадідів. Сила ситуації полягає власне у тому, що нема жодної сили, яка б могла заборонити, перешкодити чинити так, як вважаєш за потрібне. І нема жодного авторитету, який би міг сказати, що те, чого ти прагнеш, є забороненим.

Школу однаковості ми вже пройшли. Школу настанов і рецептів — теж. Настав час, коли силу має власний вибір. Зрештою, це і є єдиною вимогою часу — вчинити так, як сам вважаєш за потрібне.

Це трохи незвично, але тепер закінчилася епоха колективної відповідальності. Кожен відповідає тільки за те, на що сам здатний. І так мусить бути. Суспільний організм має розподіл на різні функції. Хтось думає, хтось мовчить, хтось воює, хтось забезпечує харчами, хтось має стати героєм… Кожному своє. Головним законом є те, що не слід нічого від когось вимагати. Навіть тоді, коли робиш щось таке, чого ніхто, окрім тебе, зробити не може. Власне так здобувається досвід, якого ще ніколи не було. Власне так встановлюється зв’язок між часами.

Власне так я отримую змогу розмовляти з прадідом, який століття тому мав подібні переживання. Власне так я отримую можливість зрозуміти, що без різноманітності нема приємності, що кожен має свій метод, і велику науку того, що ніколи нікого не варто судити…

Кожен хоче чогось іншого. І за спроможність цього різного хотіння варто поборотися. У моєму випадку — хоча б за прадіда.

23.01.2014 http://zbruc.eu/node/17983