Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Павло Скоропадський — останній гетьман України 📚 - Українською

Читати книгу - "Павло Скоропадський — останній гетьман України"

282
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Павло Скоропадський — останній гетьман України" автора Віктор Васильович Савченко. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 63 64 65 ... 109
Перейти на сторінку:
лівих українських партіях… У той час була розкрита маса змов, по одній з них повинні були вбити мене. У день відкриття університету зранку я одержав із двох джерел певне попередження, що замах на мене відбудеться обов’язково сьогодні. Подібні попередження я одержував постійно, і я потім уже просив їх мені не повідомляти, а передавати всі ці відомості начальнику штабу, знаходячи, що при умовах щоденного замаху важко працювати, а завдання начальника штабу мене охороняти. Але у день відкриття університету справа була начебто серйозна. Мені казали, що позитивно їхати не можна. Я, проте, поїхав і не пошкодував».

«Особливим відділом» керував колишній товариш прокурора Бусло, керівником варти став теж колишній товариш прокурора, генерал П. Аккерман. Скоропадський згадував, що «…це були чесні люди, але, проте, поліція далеко не була на висоті», що Аккерман «…мало розумів стан речей і часто бачив небезпеку там, де її насправді не було, і навпаки, не бачив того, що в сутності могло стати великою загрозою нашому існуванню».

Гетьман ухвалив рішення щодо арешту колишніх лідерів Центральної Ради. Під домашнім арештом опинився Грушевський; Винниченко був «запобігливо» заарештований на один день — 28 червня. У червні був заарештований колишній військовий міністр УНР Порш, а через місяць — 27 липня 1918 року — Симон Петлюра. З приводу того, що була підозра, ніби він готував державний переворот на День св. Володимира. У липні—жовтні 1918-го у гетьманській в’язниці перебував Микола Чеботарьов (у майбутньому головний контррозвідник Петлюри).

Дмитро Донцов запише у своєму щоденнику: «Учора заарештували Петлюру й деяких російських монархістів. Чи не рука це Ігоря? (Ігоря Кістяковськогонового міністра внутрішніх справ гетьманщини . — В . С.). Учора вночі незвичайна стрілянина на окраїнах міста».

Павло Петрович згадував: «…у липні стало ясно, що по всій Україні йде робота лівих українських партій для підготовки повстання у випадку, якщо обставини будуть сприятливі. Кістяковський заарештував багатьох українців лівих партій… Було з’ясовано, що Петлюра відіграє значну роль, його заарештували. Але річ у тому, що арешт Петлюри значно не змінив становища… Кістяковський імовірно гадав, що він усіх незадоволених може посадити у в’язницю, і дивився на справу оптимістично».

У той же час гетьман шкодує: «…ми були занадто великими законниками і вимагали завжди точних фактів у тому випадку, коли нам надавали лише побічні докази. Звісно, що антиурядові елементи знаходили шляхи для продовження своєї роботи».

У липні 1918-го колишній прем’єр Голубович та колишній міністр Жуковський були визнані судом винними у самочинному затриманні банкіра Доброго і засуджені на 2 роки в’язниці.

Перед своїм арештом Петлюра встиг виступити на зборах Сільськогосподарського товариства. У виступі він агітував за широку аграрну реформу, за передачу частини земельної власності земств селянам, за припинення арештів громадян України без суду і слідства… Петлюра твердив, що гетьманські урядовці — «поліцейські та чорносотенці», які руйнують державу та цькують земців, і закликав звільнити всіх урядовців, що порушують закони, та створити «кабінет довіри», скликати Державну Раду, започаткувати конституцію.

ЦК УСДРП зажадав негайного звільнення Петлюри. Його арешт викликав страйк земських працівників, маніфестацію біля будинку Ради міністрів. Прем’єр Лизогуб прийняв делегацію земств холодно, заявивши, що під прикриттям земств ведеться підготовка до повстання, що уряду відомо: лідером широкої змови є Петлюра.

У червні 1918-го по всій Україні почались арешти керівників Вільного козацтва та лівих есерів, а у липні пройшли арешти партійних лідерів соціалістів-самостійників… 19 липня 1918-го гетьман відновив царський закон 1905 року про покарання за участь у страйках і підтримав наказ командуючого австро-угорської армії від 22 липня 1918 року про покарання військово-польовим судом за участь у страйках.

Але ані «особливий відділ», ані варта не змогли знайти інформації про маневри невловимого для стеження письменника Винниченка…

З ослабленням німецького впливу, після невдач німців на Західному фронті у серпні 1918-го, послабились і внутрішньополітичні позиції гетьмана. Український національний союз із середини серпня 1918-го ставав усе радикальнішим. До нього приєднались українські соціал-демократи та українські есери «центру», «Селянська спілка» та петлюрівський Земський союз.

У вересні 1918 року главою Українського національного союзу став есдек Володимир Винниченко. Висловлюючи ідею «широкого єдиного національного демократичного фронту», він почав шукати контакти із повстанськими отаманами, сподіваючись перетворити Національний союз у повстанський центр. Разом з тим Союз прагнув зовнішньополітичної підтримки проти гетьмана від соціал-демократів з парламенту Німеччини.

* * *

Навесні—улітку 1918 року російська партія лівих есерів, що була не задоволена результатами Брестського миру, підготувала ряд терористичних актів, обравши головними своїми мішенями німецького імператора Вільгельма II, начальника штабу німецької армії Гінденбурґа, посла Німеччини у РРФСР фон Мірбаха, фельдмаршала фон Ейхгорна, генерала Гренера, гетьмана Скоропадського.

Для виконання терористичних актів проти Ейхгорна, Гренера та Скоропадського з Радянської Росії до Києва прибули есери-терористи: Г. Смолянський, Б. Донськой, І. Каховська, в Україні до них приєдналися українські есери: М. Залужна, І. Бондарчук (Собченко) і член першого радянського уряду України, есер С. Терлецький. Терористи два місяці готували замах на Ейхгорна. 6 липня 1918 року в Москві ліві есери вбили німецького посла в Росії графа Мірбаха, після чого німецькі генерали в Києві стали більш обережними.

Терористи встановили, що в липні 1918-го прогулянки на свіжому повітрі у Ейхгорна відбуваються щодня о першій годині дня, але тривають тільки 5 хвилин, та й ще у контрольованому німцями районі Липки. Це був шлях фельдмаршала від офіцерського зібрання, де він постійно обідав, до будинку, де він мешкав.

30 липня Борис Донськой одягнув плащ, до кишені якого поклав потужну бомбу. До району атентату його супроводжувала Каховська та підстраховував Терлецький. У Липках Терлецький та Каховська залишили Донського самого. О 13.50 Донськой побачив Ейхгорна у супроводі ад’ютанта, капітана фон Дресслера. Донськой кинув їм під ноги бомбу, пролунав сильний вибух. Після цього терорист стрибнув у «заготовлений» фаетон, але кобила, перелякана вибухом, не рушила з місця. Тоді Донськой спробував утекти з місця злочину, та час було втрачено, і його оточили німецькі солдати…

Про цей теракт гетьман Скоропадський напише: «30 липня за нов. ст. ми тільки що закінчили сніданок у саду, і я з генералом Раухом хотів пройтися по саду, що примикає до мого будинку. Не відійшли ми й декількох

1 ... 63 64 65 ... 109
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Павло Скоропадський — останній гетьман України», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Павло Скоропадський — останній гетьман України"