Читати книгу - "Цілодобова книгарня містера Пенумбри, Робін Слоун"

Занадто пізно, Олівере. Я доїдаю коржик і питаю:

— Припустімо, наш об’єкт має ауру. Що далі?

— Якщо ті пуансони існують десь у моєму світі, — каже Олівер, — є лиш одне місце, де ти можеш їх знайти. Тобі потрібен доступ до Інвентарного реєстру.

Табіта Трюдо — найліпша подруга Олівера з Берклі. Вона невисока й міцна, має кучеряве каштанове волосся, а за товстими скельцями темних окулярів ховаються густі, широкі брови. Тепер вона обіймає посаду заступника директора найзагадковішого музею на всю територію затоки — невеличкого приміщення в Емервілі, що зветься «Каліфорнійським музеєм мистецтва плетіння та вишивальної науки».

Олівер познайомив нас через електронну пошту й пояснив Табіті, що в мене особлива місія, на яку він дав своє благословення. Він також дав мені тактичну пораду — не зайвим буде зробити невелику пожертву. Гідна пожертва дорівнює щонайменше 20 відсоткам усіх моїх статків, але в мене є щедрий покровитель, і я пишу Табіті, що міг би передати їхньому музею тисячу доларів (від імені Фонду Ніла Шаха для жінок-митців) — якщо вона погодиться мені допомогти.

Зустрівши її в музеї — свої називають його просто Каліфорнійським Клубком, — я одразу відчуваю себе як удома, бо цей Клубок такий же химерний, як і книгарня Пенумбри. Це одна велика кімната (колишнє приміщення школи), заповнена яскравими експозиціями та інтерактивними забавками для дітей. У великому ­відрі біля входу наїжачилися, ніби списи, спиці для плетіння. Одні товсті, інші тоненькі, декотрі зроблені з різнобарвної пластмаси, інші вирізьблені з дерева у формі людського тіла. Кімната наскрізь пропахла вовною.

— Скільки у вас буває відвідувачів? — питаю я, роздивляючись одну з дерев’яних спиць. Вона схожа на худий тотемний стовп.

— Ох, багато, — відказує Табіта й поправляє окуляри. — Здебільшого школярі. До нас якраз прямує автобус, тож краще вам братися до справи.

Вона сидить за реєстраційною стійкою з табличкою «Вхід вільний. Приймаємо пожертви вовною». Я знаходжу в кишені Нілів чек і розпрямляю його на стійці. Табіта приймає його з усмішкою.

— Вам уже доводилося працювати з таким? — питає вона й клацає клавішу на блакитному комп’ютерному терміналі. Він голосно пікає.

— Ніколи, — кажу я. — Щойно два дні тому дізнався, що існують такі реєстри.

Табіта відриває очі від екрана, і я повертаюся за її поглядом. З-за рогу вигулькує шкільний автобус і заїжджає на крихітну музейну стоянку.

— Ну, — зітхає вона, — як бачите, існують. Гадаю, ви дасте собі раду. Тільки не віддавайте наші експонати іншим музеям.

Я киваю і пірнаю за стійку, міняючись місцем із Табітою. Вона сновигає музеєм, рівняє стільці й витирає пластикові столики антисептичними серветками. А я займаюся своїми справами — переді мною відкрився Інвентарний реєстр.

Як я дізнався від Олівера, Інвентарний реєстр — це велетенська база даних, куди внесено всі артефакти з усіх музеїв. Його почали вести десь у середині ХХ століття. У ті часи всі відомості записували на перфокарти, копіювали й зберігали в каталогах. У світі, де реліквії постійно в русі — чи то їх переносять із підвального сховища до виставкового павільйону, чи передають іншому музеєві (котрий може бути в Бостоні або в Бельгії), — без такого реєстру ніяк не обійтись.

Інвентарним реєстром користуються всі музеї світу — від найдрібніших місцевих краєзнавчих товариств до найбагатших національних зібрань, і в кожному музеї розміщено точнісінько такий самий екран. Це Блумберзький термінал старожитностей. Коли знаходять або купляють котрийсь артефакт, до цієї музейної матриці вносять новий запис. Якщо його продано або ж він згорів дотла, запис видаляють. Та допоки найменший клапоть тканини, шматок срібла чи осколок коштовного каменя перебу­ває в якій-небудь колекції, інформацію про нього можна знайти в цьому реєстрі.

Інвентарний реєстр допомагає виявляти підробки: кожен музей налаштовує свій термінал на відстежування нових записів про об’єкти, підозріло схожі на ті, які вже числяться в їхній колекції. Якщо Інвентарний реєстр б’є на сполох, це означає, що десь когось обшахрували.

Якщо пуансони, котрі я шукаю, належать до колекції якогось музею, їх неодмінно внесли до реєстру. Мені лиш треба хвилинку покопирсатися в терміналі. Та, правду кажучи, куратор будь-якого­ порядного музею вжахнувся б від мого прохання. Ці термінали — секретні знання музейного культу. Тому Олівер запропонував мені зайти через чорний хід, себто звернутися до невеликого музейчика, де знайомий куратор посприяє нашій справі.

Стіл за стійкою рипить під моєю вагою. Я чекав, що Інвентарний реєстр вразить мене високими технологіями, а насправді він сам схожий на артефакт. Це яскраво-блакитний екран старої моделі, під його товстим склом проступають пікселі. Нові надбання з усього світу прокручуються збоку. Серед них я бачу середземноморські керамічні тарелі, японські самурайські мечі та могольські фігурки — символи плодючості: досить звабливі могольські фігурки, з крутими стегнами, справжні якшині — і ще багато всякої всячини, як-от: старі­ секундоміри, зотлілі мушкети й навіть книжки, гарні старовинні фоліанти з блакитними палітурками й тисненими золотими хрестами.

І як це кураторам вдається працювати, коли можна на цілий день зависнути в цьому терміналі?

Галасливі першокласники з вищанням вриваються в Клубок. Двоє хлопчаків висмикують із відра біля дверей дві спиці, вступають у двобій і, бризкаючи слиною, імітують дзенькіт схрещених шабель. Табіта відводить їх до інтерактивних забавок, розповідаючи дорогою всілякі байки. На стіні позаду неї висить плакат із написом «Плетіння — це красиво».

Повернімося до реєстру. На іншому боці термінала є діаграми, що їх, вочевидь, намалювала Табіта. Вони показують нові надходження в різних сферах, наприклад, «Текстиль», «Каліфорнія» і «Немає у фондах». Діаграма «Текстиль» скидається на шпичастий гірський хребет. «Каліфорнія» — ніби крутий схил, що пнеться вгору. «Немає у фондах» — рівненьке плато.

Так, із чого почати?

Табіта вже взялася за клубки ниток. Першокласники порпаються у великих пластикових контейнерах, шукаючи улюблені кольори. Одна дівчинка беркицьнулась у контейнер і пронизливо верещить, а дві подружки тицяють у неї спицями.

Я не бачу пошукової стрічки.

Клацаю щось навмання, доки вгорі не з’являється покажчик (його викликала клавіша F5). Переді мною розгортається повна й детальна класифікація. Хтось десь розсортував усе, що є на світі, за категоріями:

МЕТАЛ, ДЕРЕВО, КЕРАМІКА

XV СТОЛІТТЯ, XVІ СТОЛІТТЯ, XVІІ СТОЛІТТЯ