Читати книгу - "Лицедії, Сомерсет Вільям Моем"

Джулії перехопило подих. Невже він заради цього йшов за нею цілих десять хвилин? Ні, він, напевно, вигадав цей привід для того, щоб заговорити з нею. Що ж, вона підтримає гру.

— Охоче. Але ж я не можу дати його вам тут, посеред вулиці. На нас оглядатимуться перехожі.

— Маєте рацію. Послухайте, я саме йшов випити склянку чаю. Тут за рогом є закусочна. Може, ми зайдемо туди?

Джулія все зрозуміла. Після того, як вони вип’ють чаю, він, напевно, запропонує їй піти в кіно.

— Гаразд, — сказала вона.

Вони зайшли до закусочної й сіли за маленьким столиком.

— Будь ласка, міс, дві склянки чаю. Ви хочете їсти? — звернувся він до Джулії. — Ні? Тоді один коржик з маслом, міс.

Тепер Джулія могла пильніше придивитися до цього юнака. Він був худий і невисокий, але гарний з виду; волосся чорне, прилизане; очі гарні, зате зуби — не дуже рівні, лице бліде — і весь його вигляд якийсь хворобливий. Манери в нього були досить розв’язні, і Джулії це не сподобалося, але потім вона вирішила, що не можна ж від того, хто підчепив тебе на Еджвер-роуд, вимагати скромності невинного ягняти!

— Ну, перш за все давайте покінчимо з автографом, добре? Я звик нічого не відкладати.

Він вийняв з кишені авторучку, потім товстого блокнота, в якому лежала велика картка.

— Це в нас такі реклами, — пояснив він. — Ну, та нічого, підійде.

Джулія подумала, що він надто вже великого значення надає цьому приводові, але з добродушним виглядом розписалася на зворотному боці картки.

— Ви збираєте автографи? — запитала вона його.

— Я? Ні, що ви. Я вважаю, що це дурниці. Але моя дівчина збирає. У неї вже є автографи і Чарлі Чапліна, і Дугласа Фербенкса, і ще там інших знаменитостей. Хочете — я покажу вам її фото.

Він вийняв з блокнота фотокартку дівчини з досить нахабними очима й усмішкою, як у актриси кіно.

— Гарненька, — сказала Джулія.

— Атож! Сьогодні я поведу її в кіно. Ото здивується, коли я дам їй ваш автограф! Як тільки я побачив вас, то одразу сказав собі: «Головою накладу, але дістану для Гвен автограф Джулії Лемберт». Ми одружимося в серпні, коли я дістану відпустку. Медовий місяць ми проведемо на острові Уайт. Ну й сюрприз піднесу я їй сьогодні! Вона нізащо не повірить, коли я їй скажу, що ми з вами пили чай; отоді я й покажу їй ваш автограф, розумієте?

Джулія ввічливо слухала його, але усмішка поволі зникла з її обличчя.

— Ну, мені вже треба йти, — нарешті сказала вона. — Я й так запізнююся.

— Та я теж поспішаю. Розумієте, в мене ж сьогодні побачення, і я не хотів би тут довго затримуватися.

Офіціантка принесла їм рахунок разом з чаєм, і, коли вони підвелися, Джулія вийняла з сумки шилінг.

— Ну що ви робите? Невже ви думаєте, що я дозволю вам заплатити? Адже це я запросив вас сюди.

— Ви дуже люб’язні.

— А знаєте, чим ви могли б мені віддячити? Дозвольте коли-небудь привести до вас за лаштунки мою дівчину. Просто, щоб вона потиснула вашу руку, га? Для неї це було б справжнє свято. Вона потім усе життя всім розповідала б про це.

Обличчя Джулії набрало холодного виразу, і вона трохи згорда відповіла:

— На жаль, це неможливо. Ми ніколи не пускаємо сторонніх за лаштунки.

— Шкода. То ви, будь ласка, не ображайтеся на мене. Я ж, так би мовити, не за себе просив.

— Звичайно. Я розумію.

Вона зупинила, таксі, що повільно їхало вздовж тротуару, і подала юнакові руку.

— До побачення, міс Лемберт. Бувайте здорові, бажаю вам щастя і таке інше. Дякую за автограф.

Джулія сіла в самому кутку, не тямлячи себе од люті.

«Нахабні тварюки. І він, і його дівка. Ще й вистачило зухвальства запитати, чи можна привести її до мене!»

Повернувшись додому, Джулія зірвала з голови капелюх і сердито пошпурила його на ліжко. Потім підійшла до дзеркала і втупила погляд у своє відображення.

— Стара, стара, стара, — прошепотіла вона. — Це факт: я аж нітрохи не збуджую чоловіків. Просто не віриться. Як це не безглуздо, але інакше цього не поясниш. Я проходжу Еджвер-роуд з кінця в кінець належно вдягнена й нафарбована, і жодний чоловік не звертає на мене ніякісінької уваги, за винятком цього жалюгідного, нікчемного продавця, якому потрібна не я, а мій автограф — сюрприз для його дівки! Який жах! Ні, це не чоловіки, а імпотентні ідіоти. Просто не знаю, що буде з Англією, з Британською імперією!

Якби ці її зневажливі слова почули міністри кабінету, то схопилися б за голови.

Джулія почала жестикулювати.

— Смішно навіть подумати, що я могла б стати відомою актрисою, якби не могла збуджувати чоловіків. Чому вони приходять до театру дивитися на актрису? Тому що хотіли б переспати з нею. Може, ви скажете, що я змогла б протягом трьох місяців забезпечувати аншлаги, граючи в бездарній п’єсі, якби я не впливала сексуально? І взагалі що, зрештою, таке сексуальність? — Вона на мить замовкла, замислено дивлячись на себе в дзеркало. — Певна річ, я можу її зобразити. Я можу зобразити що завгодно.

Джулія почала згадувати актрис, які дуже сексуально грали. Ось хоч би й Лідія Мейн, яку завжди ангажували на роль спокусниці. Актриса вона досить посередня, але в деяких ролях буває надзвичайно ефектна. Джулія почала зображати Лідію Мейн перед дзеркалом. Похітливо звиваючи усім тілом, вона напівзаплющила очі, і погляд її став такий же хтивий, як у Лідії. Потім вона заговорила голосом Лідії, мляво розтягуючи слова, неначе вкладаючи у них якийсь непристойний підтекст.

— Ох, любий мій, мені вже стільки разів це пропонували. Я не хочу розладу у вашій сім’ї. І чому ці чоловіки так липнуть до мене?

Це була жорстока, нищівна пародія. Джулія задоволено засміялася.

— Ну, одного я певна: може, мені вже й не викликати сексуальних почуттів, але той, хто побачив би мене зараз, навряд чи подумав би, що це може робити Лідія Мейн.

Після цього в неї полегшало на душі.

XXVI

Коли почалися репетиції, Джулія забула про свої