Читати книгу - "Душа дракона, Лаванда Різ"

- Добре, - кивнула дівчина, зіщулившись. Страх невідомості наближався так стрімко, що поки вони дійшли до опочивальні, де перебувало тіло Даная, Джин стала блідіше і холодніше самої смерті.

- Мені страшно, - прошепотіла вона, тремтячи.

- Навіть мені страшно, - обізвався Норм, який пішов разом із ними . - Але найстрашніше йому, - вказав він очима на Варона. - З лиця спав.

Джин лягла поруч з тілом, стиснувши мляву руку:

- Стежте за тим, щоб я її не відпустила, поки я не прокинусь потрібно щоб наші з ним тіла були пов'язані. Давай, любове моя, я довіряю тобі більше, ніж собі, - відважно кивнула вона Варону. Який з кам'яним обличчям стиснув свою кохану за горло.

Темряву, у якій вона опинилася, опромінювали короткі спалахи світла, немов блискавки під час грози, тільки без грому, навколо було зовсім тихо, жодного звуку. Джин відчула що стоїть по груди в річці, але течія була слабкою, тому вона могла їй опиратися. Внутрішній голос підказував, що потрібно йти вперед, тільки чим довше вона йшла - тим стрімкіше ставала течія, все складніше було втриматися на ногах і не піти під воду. Декілька разів вона падала, але потім все ж знаходила сили виринути. Вона намагалася прокричати ім'я Даная, але її голос кудись зник. Відчуття, що Данай десь поблизу не покидало її, в голові всі думки застигли, немов їх залило смолою. Раптом на березі, при черговому спалаху, який на мить осяяв темряву, Джин побачила золотистого дракона. Він ніби її не помічав, хоча вона старанно махала руками. Чинячи опір течії, з впертим зусиллям дівчина почала підбиратися до берега, ноги стали ніби стопудові гирі, та й річка не поступалася без запеклої боротьби. Ближче до берега вона вже не могла зробити навіть вдиху. Дотягнувшись з останніх сил, Джин вхопилася за лапу дракона, чиї кігті впивалися в мокрий прибережний пісок. У цей момент набігла хвиля накрила її з головою і Джин на мить захлинулася.

... Розплющивши очі, вона голосно закашлялась, і все чекала, коли ж вона почне відпльовуватися воду. У грудях пекло вогнем, знову повернулося тремтіння та паморочилося у голові.

- Я тут, поруч з тобою, все добре, Джинджер, - почула вона заспокійливий голос Варона, розуміючи, що він встиг вдихнути в неї життя, повернувши назад вчасно. Сховавшись на його плечі, вона все не могла надихатися. І тільки через деякий час відчула, що її рука більше не стискає руки Даная.

- У мене не вийшло? - роздратовано прохрипіла вона.

- Навпаки, - якось дивно відповів Норм, витріщаючись на ожилого мерця.

Озирнувшись, Джин зіткнулася з каламутним зеленим поглядом того, хто називав себе Данаєм.

- Коли ти зміцнієш, я дам тобі в морду, - серйозно прошепотів Варон, схилившись над ним. Драконячі зіниці застережливо блиснули.

- Готуйся, рука у нього важка, якщо ти, звичайно, пам'ятаєш. Адже вмаже і буде правий, - все ще вражено потрясаючи головою, кинув Норм. - Піду, розповім хлопцям! Не повірять!

А Джин мовчки простягнула руки до Варона і той одразу підхопив її, несучи як дитину, дбайливо уклавши в своїй кімнаті. Відкривши величезну різьблену скриню з білого дуба, Варон щось витяг звідти, майже з самого дна. Це було схоже на крижану пластину, яка мерехтіла у темряві.

- Місячний камінь, - тихо промовив Варон, прикладаючи пластину до грудей Джин. - Він здатний увібрати в себе весь морок  та страхи тих, кому довелося зіткнутися зі смертю і уникнути її.

Варон лежав поряд із нею, задумливо перебираючи пальцями її важке шовковисте волосся, немов перебираючи власні думки:

- Більше я ніколи і ні за що не стану цього робити, Джинджер. У той момент, коли твоє дихання зупинилося - я дав собі цю клятву. І взагалі …

- Що ти хотів сказати? - обізвалася Джин, тому що Варон на довгий час замовк, немов дрімаючи з відкритими очима. Але перш, ніж відповісти він ніжно поцілував її в губи:

- І взагалі, якщо з тобою щось трапиться - мені ні для чого буде жити. Ти сонце у моєму небі, Джинджер, єдине, чим я дорожу. Тому я хочу летіти на Вахаллу. Щоб заручитися підтримкою ради старійшин і щоб вони освятили наш шлюб. Це особливий випадок, дракони беруть за дружину звичайних жінок вкрай рідко. Коли ти станеш моєю дружиною, намісник Сабур, якого підговорюють тварюки зі сходу, не посміє претендувати на тебе. Їм знадобиться більш вагома причина.

- Здається мені, проклятий Атаван не заспокоїться поки не знайде лазівку. Нам потрібно знайти спосіб позбутися цієї змії назавжди, - Джин дійсно відчула полегшення, дароване каменем. - Але скільки не було б нам з тобою відпущено, я буду щаслива, поки ти будеш поруч, любове моя. Хоча потай я мрію постаріти разом з тобою, - задерикувато посміхнулася дівчина. - Зуб даю, з мене вийде гарна бабуся. 

- Гарненька і жахливо вперта, - додав Варон, зі сміхом дратуючи її. - А  решта стариганів розіб'ються на два табори - одні будуть мені по чорному заздрити, інші ж співчувати цокаючи язиками. ... Легко не буде, - обличчя Варона посерйознішало. - Але ти мені назначена богами, це я вже зрозумів. В той день я не повинен був там знаходитися, хтось щось наплутав в посланні, і ось я полетів назад вже з іскрою. Будемо сподіватися, що доля прихильна до тих, хто виборює свою любов.

Дбайливо обіймаючи свій скарб, Варон пролежав до ранку, не стуливши очей. Він так і не зізнався їй, що знову зібрався порушити один із законів півночі - ті, хто засланий служити на Угрюм гору, не мають права утворювати сім'ї. Тим самим, його Сторожова вежа кине виклик північним цитаделям та їх намісникам. Це означало, що Сабур зможе відібрати Джин тільки через труп Варона. Війна була неминучою. І її результат був непередбачуваний.