Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

— З тобою все гаразд? — глибоким голосом спитав Гордій біля мого вуха.

— Так, усе добре, — відповіла я та спробувала усміхнутися. — Це було щось дуже особливе.

— Аж занадто, — прошепотів він. — Уже пізно, а мені треба рано прокидатися. Пропоную піти звідси.

Я не мала сил навіть сказати щось, тому просто кивнула. Хлопець раптом підняв мене та обережно поставив на ноги. Я й забула, що весь цей час була на капоті. Гордій міцно взяв мою руку та повів до виходу з цього приміщення. Він заблокував ті двері на спеціальному пристрої на стіні, а тоді ми попрямували до будинку. Мої туфлі вкотре їздили по плитці, але я вирішила не жалітися про це Гордію. Якщо він зараз підійме мене на руки, то я не витримаю і точно сьогодні залишуся в його кімнаті.

Ми мовчки зайшли в коридор, а потім піднялися разом. Увесь цей час Гордій міцно тримав мою руку. Він зупинився біля дверей моєї кімнати, але не поспішав відпускати мене.

— Дякую тобі за цей день народження, — сказав хлопець, щиро усміхнувшись, — і за подарунок.

— І за поцілунок, — додала я.

— За нього теж, — погодився Гордій. — Ти зробила незабутнє свято для мене. Я завжди пам’ятатиму його.

Мені хотілося сказати йому, що ці наші моменти теж назавжди залишаться у моїй пам’яті. Мабуть, розставання з ним буде найважчим моментом у моєму житті. Хлопець нахилився та легко поцілував мене в щоку на знак вдячності. Потім він відпустив мою руку та швидко зник у своїй кімнаті.

Я важко видихнула, удивляючись у двері спальні навпроти. Дурні непристойні думки з’явилися в голові, але я все ж змогла відігнати їх. Господи, я скоро перетворюся на якусь збоченку!

Я зайшла до себе в кімнату та одразу переодягнулася в коротку нічну сорочку синього кольору. Навіть не було сил змивати макіяж, але я все ж змусила себе зробити це. Після цієї  рутини, я зручно лягла на ліжко. Міцно заплющила очі, намагаючись заснути, але дурне місячне світло заважало. Я довго крутилася з одного боку на інший, але мені так і не вдалося заснути. Я роздратовано розплющила очі та подивилася у стелю. Ну чому цей місяць так сильно світить саме у моє вікно? Ще й штор нема! Не витримавши, я піднялася з ліжка. Мабуть, варто піти в іншу кімнату або ж у вітальню на диван. Тут точно не зможу заснути.

Я тихо вийшла зі спальні, зачинивши за собою двері. Довгий час дивилася на кімнату Гордія. У нього там точно місячного світла нема, а ще й штори є. Я довго думала, а потім все ж наважилася підійти до його дверей. Може, він спить уже? Я легко постукала, але не була певна, що хлопець почув. Потім повільно натиснула на ручку дверей, і вони з легкістю відчинилися. Я всунула голову через невелику щілину всередину. Тут було темно, але я могла бачити тіло Гордія на ліжку.

— Навіщо ти прийшла? — спитав він, що я аж злякалася.

— Ти не спиш?

— Як бачиш, ні.

Я все ж зайшла всередину і зачинила за собою двері. Почала знервовано переступати з однієї ноги на іншу. Можливо, він навіть прожене мене, бо я приперлася до нього вночі.

— У мене в кімнаті дуже сильне місячне світло, — почала пояснювати, — а мені важко заснути через це. У вітальні боюся спати, тому я подумала, що може в тебе знайдеться містечко для мене?

— Я так і знав, що ти хочеш потрапити до мене в ліжко, — сказав Гордій і раптом засміявся. — Відчував, що ти прийдеш сюди.

— Це не так! — обурилася я. — Просто там місяць, а я не можу заснути. І купи вже нарешті в мою кімнату штори!

— Сама купиш. Можемо навіть разом поїхати в магазин, і ти обереш собі ті, які захочеш.

— Правда? — здивовано спитала я.

— Правда, — Гордій відкинув ковдру біля себе. — Ходи сюди!

Я усміхнулася та повільно підійшла до ліжка. Мої щоки чомусь сильно почервоніли. Добре, що в кімнаті темно, і він не зможе побачити цього. Я легко лягла на спину біля хлопця, а він накинув на мене ковдру. Між нами була достатня відстань, але я все одно відчувала напругу. Краєм ока глянула на Гордія. Він лежав на боці та дивився на мене.

— У тебе м’яке ліжко, — для чогось пробурмотіла я. — Дуже зручне. І простирадла такі ніжні та гладкі.

Хлопець тихо засміявся. І навіщо я тільки говорю це? Мені треба терміново заткнутися.

— А я ще м’якший, — сказав Гордій з неприхованою усмішкою. — Гладкий та ніжний теж.

— І... І що ти мені пропонуєш? — схвильовано спитала я та повернула свою голову в його бік.

— Можеш підсунутися ближче, щоб дізнатися це. Я не кусаюсь, Поліно.

— Не знаю. Може, ти хочеш щось зробити зі мною погане?

— Нічого, що б тобі не сподобалося. До того ж ти сама прийшла до мене.

— Щоб поспати, — прошепотіла так тихо. Я натягнула ковдру трохи вище на своє тіло. — Ти змушуєш мене хвилюватися.

— Я ж нічого не роблю.

— Робиш, Гордію, робиш... Постійно тривожиш мене у моїх думках.

— Як і ти мене, — тихо сказав він. — Не можу заснути, бо думаю про тебе.

— Чесно?

Я уважно подивилася на нього, як це було можливо в цій темній кімнаті.

— Не бійся мене, Поліно. Ми всього лише допоможемо одне одному заснути.

— Як?

— Ось так! — Гордій просунув свою руку під мою талію та одним махом притягнув мене до себе. Так моя спина зустрілася з його міцними грудьми, а він обійняв мене однією рукою, поклавши її на мій живіт. — З тобою зручно.

— Це було досить жорстко, — сказала я. — Те, як ти притягнув мене до себе, але мені сподобалося. Буде продовження?

— Спи! — Гордій поцілував мене в плече. — Добраніч, Поліно.

— І тобі, — прошепотіла я та все ж заплющила очі.

З ним було так тепло, затишно та зручно, що я навіть не помітила, як поринула у міцний сон.