Читати книгу - "Розбивши її життя (частина 1), Сафо Мелі"

Можливо, це різновид мазохізму. Але тепер я розумію, що вибачень та розмови з Асею буде недостатньо. Я ніколи не зможу загладити те, що зробив і тим більше – очистити власну совість, яка темною тінню підвела голову і вже готувалася до атаки.

Крім того, за ці пару годин обставини докорінно змінилися, і тепер я вже не чекав, а боявся її згоди зустрітися та поговорити. Я не зможу подивитись їй у вічі. Якщо ще кілька годин тому я був упевнений, що все давно позаду, що ми можемо зустрітися хоча б як старі знайомі, то тепер не маю жодного поняття, що їй сказати. Спочатку мені хотілося їй розповісти про справжню причину нашого розставання, все пояснити і вибачитись – у мене були шанси, що вона нехай не пробачить, але хоча б я зможу полегшити душу і все їй розповісти. Зараз же виявилося, що вона вже давно знає. І про що нам говорити?

Я знову дістав цигарку з пачки, запалив і кинув погляд на місто. Небо вже було синім, поступово спалахували вогні. "Так, Льоха, наламав такого, хрін розгребеш ...". Мене захльостувало почуття провини. У всьому винен лише я. І перед Асею, і перед собою. Тому що я зрадив не лише її почуття, а й свої власні.

4 листопада

Не живу, а існую. Прокидаюся, їм, ходжу в універ, повертаюся додому, лежу і дивлюся в стелю. Все відбувається, начебто не зі мною. Пливу за течією. Роблю щось тому, що так треба, а не тому, що хочу. Точніше, я взагалі нічого не хочу. Нічого.

6 листопада

Ні, я все-таки чогось хочу і дуже. Хочу мати нагоду повернутися в червень і зробити все інакше. Щоб ніколи з ним не зустрічатись.

А всередині та сама порожнеча. Ні почуттів, ні емоцій. Ні кохання, ні ненависті. Я дала йому всю себе. І він, йдучи, всю мене забрав. Тіло існує, а душа – наче мертва.

Я багато разів прокручувала в голові все до дрібниць з нашої першої зустрічі та до розставання, намагалася розібратися та зрозуміти, де я помилилася, що зробила не так. Але мені не вдається розібратися. Я ніколи не зрозумію, за що він так зі мною. Так щиро говорити, що я в нього одна і більше ніхто не потрібний, а потім... дитина. Ось так, ножа по ручку всадив у спину і провернув зі словами «так склалися обставини».

Єдине, у чому моя помилка – у тому, що я була надто довірлива, наївна та відкрита. Ідеальна дівчина, щоб скористатися.

І мені не боляче. Я просто перестала відчувати. Просто лежати б і дивитися в стелю.

12 листопада

Я б, певно, вже не відкрила цей щоденник. Але сталося дещо, що хотілося б залишити тут. А потім просто спалю це все до біса разом зі своїм минулим літом, і з усім, що до нього додалося, з усіма спогадами. Просто спалю і постараюся забути.

Сьогодні після пар я, як завжди, мріяла швидше потрапити додому та зачинитися у своїй кімнаті. Дівчата вже майже два тижні намагаються мене якось підтримати, вирвати з мого «трансу». І, коли я вже зібралася йти додому, вони наполегливо вмовили мене піти в кафе, мовляв, є щось цікаве, що я маю знати.

– Це важливо, Ась. Ходімо, вип'єш свій улюблений лате, розвієшся трохи. Глянь на себе в дзеркало. Очі почорніли, щоки впали, синці під очима. Ти ж зовсім так зведешся на той світ. А воно того варте? – голосила Олеся, а Наталка кивала головою на знак повної підтримки подруги.

Я не хотіла про це думати. Але це був той випадок, коли простіше погодитись, ніж щось доводити.

– Добре, ходімо. Але не в наше кафе, я не зможу… – я навіть не зуміла домовити. Тепер це місце викликає асоціацію з ним. А навіщо, якщо я хочу вирвати його з коренем зі свого серця та життя?

Ми знайшли нове кафе недалеко від універу. Нині навіть згадати не можу, яке воно. Мені було байдуже. Аби швидше знайти зручний момент і втекти додому у свій кокон.

Сіли за столик, зробили замовлення і раптом Олеся каже:

– Мені вчора Рома дзвонив.

Мої плечі пересмикнулися самі собою, і я зрозуміла, про кого, йтиметься.

– Я, мабуть, таки додому піду. – я встала з-за столу і збиралася вже одягнути куртку.

– Ась… Послухай, це справді важливо. Ти хіба не хочеш знати, чому так сталося у вас із Льошою? – Олеся збентежено розвела руками.

– Я взагалі не те, що не хочу знати. Я не хочу, щоб при мені це ім'я вголос вимовляли. Я хочу стерти все з пам'яті та почати дихати, розумієте? Дихати, а не існувати, як тінь!

Я не помітила, як почала зриватися.

– Ася! – вступила у діалог Наташка. – Невже ти думаєш, що ми садистки і хочемо зараз по твоїх нервах проїхатися? Ми чудово бачимо, що з тобою і, повір, ми не стали б зараз згадувати його, якби це не було дійсно важливо!

– У вас 2 хвилини, дівчатка. А потім я йду, вибачте.

Вони обидві кивнули і тут Олеся почала розповідати мені якусь казкову історію, про те, що нібито Льоша не спав із Оленою за власною згодою. Що вона обманом ним скористалася. Спеціально, щоб залетіти та одружити його на собі.

Мене розібрав сміх. Такого абсурду я ще не чула.

– Олесю, ти себе чуєш взагалі?! – витріщила я очі на свою подругу. – Ти реально віриш у те, що це можливо? Господи, що за нісенітниця?!

Олеся замовкла і сховала обличчя у чашці кави.

Я відчувала справжнє обурення. Таке сильне, що в мене не було слів, щоби висловити свої думки.

– Ну… суто теоретично… – Наталка одразу підняла руки, захищаючись, – таке можливо.

І тут я прийшла до тями:

– Я тобі розповім не теоретично, а практично, Наташо! Все дуже просто! Мене тримають за повну ідіотку, яку можна годувати казками та використовувати. Так, навіть ось такими дебільними казками! Скажи мені, як можна скористатися дорослим сильним чоловіком і при цьому ще й залетіти? Ти можеш уявити хоч один реалістичний сценарій, як це могло статися без його згоди?! – Я чекала відповіді, але Наталка мовчала. Очевидно, варіантів у неї не було. – Ну, власне, ось і з'ясували!

Мене розібрала така злість, що я не витримала. Схопила куртку і вилетіла кулею з кафе, надягаючи її вже на вулиці. Невже вони всі вчотирьох реально думали, що я повірю в це?! У мене просто немає слів!