Читати книгу - "В моїх думках, Ясміна Лав"

Скуйовджене волосся, яке досі пам'ятаю на дотик.

Губи, які вміють цілувати так, що втрачаєш свідомість. 

Мужні, сильні руки, у яких я почуваюся крихітною.

Пальці… Ой, ой… щось я взагалі не про те думаю.

Підіймаюсь і підходжу до шафки. Дістаю дві тарілки, знаходжу столові прилади та прямую у вітальню.

Дивлюсь на довгий стіл і ставлю тарілки якомога далі одна від одної.

 Сп'яніння вже майже не відчуваю. Або ж я звикла до такого стану.

— Дуже гарно, Принцесо, — чую майже над вухом — і тілом біжать мурашки.

— Чому Принцеса?

Мені давно було цікаво, і от зараз вирішила запитати. А ще розмови відволікають від думок, які не повинні з'являтися у моїй голові.

— Тобі не подобається? — з легкою усмішкою питає чоловік.

Він мигцем кидає на мене погляд, а потім ставить на стіл салат і знову повертається на кухню.

— Я спитала чому.

Давид виносить тацю зі стейками та підсмаженими на грилі овочами.

Гарно розставляє, а я спостерігаю за впевненими рухами чоловіка.

Коли закінчує, підходить і відсовує стілець для мене.

Повільно сідаю, вдихаючи чоловічий аромат, і відчуваю, як він нахиляється наді мною.

— Коли побачив тебе в той вечір, то спало на думку: Принцеса. Моя Принцеса, — він шепоче, пестить подихом потилицю, і від насолоди я прикриваю очі.

Дихання збивається, відчуваю, як всередині мене горить бажання. Стискаю коліна і так хочу, щоб він мене торкався.

— Тобі ж подобається, чи не так? — його губи ніжно торкаються шиї.

І я згадую, що він робив у мене в кімнаті. Я хочу повторення. 

Відхиляю голову, відкриваючи для чоловіка доступ до грудей. Чим Давид і користується.

Його долоні ніжно підіймаються по моїх руках, а губи спускаються по ключиці та цілують пишні груди у вирізі.

— Спочатку тобі треба поїсти, — тихо каже він і залишає легкий поцілунок на моїх губах.

Розплющую очі й спостерігаю, як Давид переставляє свою тарілку ближче і сідає біля мене.

— Смачного, Сашо. Я старався, — усміхається він і розпочинає пізню вечерю чи ранній сніданок. 

Хтозна...

***

Я думала, що після дотиків Давида не зможу їсти, але голод взяв своє. 

І треба віддати належне чоловікові: м'ясо було божественним. 

Ну і я молодець. Салат також треба вміти нашинкувати.

Усміхаюся про себе.

— Приємно бачити, що ти усміхаєшся, — вловлюю погляд Давида.

— Ти дуже смачно готуєш.

— Я працював адміністратором у ресторані в Італії. Там і навчився деяких хитрощів.

Дивлюся на чоловіка впритул.

— Думала, що я одразу мільйони почав гребти лопатою? — хмикає Давид, відставляючи тарілку.

— Ні, але...

— Це було недовго, десь пів року. А потім я повернуся до України та відкрив свою невелику компанію. Тоді це навіть компанією назвати не можна було. Занедбаний офіс, з персоналу — я, мій друг з універу та ще один хлопчина, якому ми платили копійки, — бачу, як чоловік поринає у спогади.

З усмішкою відкидається на спинку стільця і дивиться в стелю.

— Але ми швидко розкрутилися. Навіть не очікували такого ажіотажу над невідомою компанією зі збірки охолоджувальної техніки. А за рік цілодобової роботи взагалі стали одним із лідерів світового ринку. Зараз у мене мільйони доларів крутяться в обороті, але я постійно згадую час, коли був простим адміністратором. Це був веселий час, — його широка усмішка змушує мене усміхнутися у відповідь.

Давид повертається до мене і дивиться прямо в очі. Повільно бере мою руку у свої теплі долоні та опускає погляд.

— Я поїхав до Італії після розриву з Христиною, — всередині  вся напружуюсь.

Я чекала цієї розмови. І хочу почути правду.

— Чому ви розійшлися?

— Наша зустріч була випадковою, у якомусь з клубів, куди ми з хлопцями любили завалитися у вечір п'ятниці.

Ти сказала, що знаєш правду. Отже, Христина розповідала про нас?

— Так, — киваю, не зводячи погляду з Давида.

— Тоді ти в курсі, що тоді я працював на тата. І займав геть не директорське крісло.

Дивлюся, як з легкістю він про це говорить, і розумію, що гроші у його житті нічого не важать.

Кивком відповідаю на факт, про який мені відомо.

— Тоді моє життя було вже розплановане: престижний університет, батькова компанія, потім я повинен був стати на чолі сімейного бізнесу. І стосунки аж ніяк не вписувалися у цей план.  Та Христина мені сподобалася одразу. Легка, весела, завжди усміхнена. Дівчина-свято. Свято, якого мені так не вистачало на той момент. Тільки ось для свята потрібні гроші…