Читати книгу - "В моїх думках, Ясміна Лав"

Пальці Давида ніжно торкаються моєї долоні. На обличчі грає легка усмішка, а в очах я бачу сум.

Він сумує за нею?

Ця раптова здогадка завдає болю.

— Звісно, я користувався рахунком, який для мене відкрив тато. Мені не шкода було тих витрачених тисяч, або сотень тисяч гривень — я навіть не рахував. Мені було просто добре з нею.

— Тоді чому? — майже пошепки питаю я.

— В один з вечорів, після чергової вечірки, Христина попросила машину, і я погодився купити. Ми в той вечір були нетверезими, та ще й під якоюсь гидотою, яку вона принесла з собою.

— Ви вживали наркотики?

— Легкі, щоб розслабитися. Скільки разів я забороняв їй купувати це лайно, та вона завжди знаходила шляхи. І швидко підсадила мене. З часом я вже просто звик. У той вечір також принесла. А коли я погодився купити машину, то попросила сісти за кермо моєї. 

Було вже під ранок, дороги порожні, і я дозволив.

І спочатку все було в кайф, аж поки я не почав вирубатися, а Христина дала по газах.

Я дивлюся на дорослого чоловіка, який, схиливши голову, з тремтінням у голосі розповідає своє минуле. І стискаю сильніше його руки, щоб показати підтримку.

— Я прийшов до тями від того, що вона трусила мене з криками. А посеред дороги лежав старий чоловік, від якого асфальтом розтеклась калюжа крові.

— Господи… — губи самі вимовляють слова.

— Дякувати богу, він вижив. Я відвіз його до лікарні. Перед тим відправив Христину додому. А коли у відділення приїхала поліція, то сказав, що в машині був сам.

От мені цікаво, як же Христина упустила таку маленьку деталь, коли розповідала про них з Давидом?

— Але ти не...

— Не сів. Батько все вирішив. І тому чоловікові оплатив все лікування. За умови, що з Христиною я більше не буду бачитися. Але після того, що сталося, я зрозумів: ця дорога в нікуди. Мені вистачило свята. От тільки кинути дівчину не зміг.

Я поїхав до неї. Благав кинути ці кляті наркотики, просив поїхати зі мною в Італію і жити разом. 

Її влаштовувало все, крім того, що жити ми будемо на гроші, які самі заробимо. 

— Вона не поїхала з тобою...

— Ні, хоча я просив, і не раз. Тому поїхав сам. І між нами все скінчилося.

Тепер ти все знаєш.

— Мені шкода, — кажу тихо, лагідно торкаючись пальцями рук Давида.

Зараз, знаючи правду, я краще розумію ситуацію, і  мені навіть  шкода, що таке розчарування було у його житті.

— Тоді я думав, що кохав.

Чоловік торкається пальцями мого підборіддя, підіймає голову і зазирає в очі. 

Більше не бачу там суму чи печалі. Бачу бажання... 

Темне, глибоке, невгамовне бажання.

— А зустрівши тебе, зрозумів, що таке закохатися по-справжньому...

Його губи повільно наближаються, і я подаюсь назустріч.

Пірнаю у вир, який накриває нас з головою...